Курт Гамсун - Голод

Почав читання: 20.08.2021 - Закінчив читання: 27.08.2021 

 

Мені дуже важко оцінювати цю книгу. Мої відчуття після прочитання надзвичайно суперечливі і болючі. Водночас мені хочеться і захоплюватися стилістикою Курта Гамсуна і проклинати його твір за той біль, який я відчував коли його читав. Але хіба ж не є основним завданням твору мистецтва викликати в читача емоції? Позитивні чи негативні то уже геть інша справа, головне це емоції і їхня кількість. Якщо так - то тоді "Голод" це геніальна книга. Вона оповідає про письменника\журналіста невдаху, що живе в столиці Норвегії, і намагається якось вижити, заробивши собі на шматок хліба. Вдається йому це не завжди, тому його часто мучить голод, з яким доводиться боротися, часто ставлячи перед собою моральні дилеми. Обманути, вкрасти, попросити їжі і вижити, чи зберегти честь і гідність, проте залишитися голодним. Разом з безіменним героєм книги. Я пірнав на саме дно бідної Християнії (так колись називалося Осло). Гамсун наскільки яскраво і чесно описав поневіряння цієї людини, зумів так точно описати страждання, що відчувається, він не вигадував, більша частина з написаного - це автобіографічний матеріал. Проте для мене особливо складно було читати "Голод" не через реалістичні описи. А скоріше через те, що я не знав як ставитися до головного героя: співчувати йому, чи зневажати за невміння утримати навіть ті крихти заробітку які йому вдавалося знайти.
Зазначу, що я людина досить консервативна в питаннях, що пов'язані з бідністю. Звісно є певні виключення, але я вважаю, що зазвичай в бідності людини майже завжди винувата лише сама людина. Хто працює - може вижити, може заробити, якщо має відповідний характер і бажання. Можливо це не буде багате життя, але я впевнений, що прогодувати себе може кожен чесною працею. Головний герой "Голоду" без сумніву порядна людина. Мучаючись голодом, він не краде (майже) і не оманює (майже). Так інколи його вчинки досить "сірі" в плані моралі, але при цьому він завжди намагається обирати більш чесний, хай і складніший шлях. Проте він абсолютно не здатен керувати своїми емоціями і це часто призводить до жахливих наслідків. Отримавши гроші від газети за статтю, він логічно намагається написати ще одну. Але буря почуттів не дає йому робити все правильно. Він не може сконцентруватися на роботі, раз у раз міняє ідеї наступних статей, викидає написане і змінює концепції. Не маючи можливості оцінити свої можливості адекватно то втішає себе "ще трохи, ще кілька днів і все буде готово" то викидає майже закінчену роботу, бо вона йому не здається достатньо хорошою. Ця імпульсивність, ця тонка душевна організація мені відома, вона притаманна багатьом творчим людям, саме це витончення стінок душі і дозволяє їм творити. А Гамсун описує людину, яка зовсім не може контролювати процес творіння, тому постійно опиняється через свою емоційність в скруті.
Здається я мав би зневажати такого героя, того хто не може зібратися думками, взяти волю в кулак і переламати свою долю, змінити її на краще. Але я не можу. Бо я добре пам'ятаю відчуття, які в мене були коли я перші кілька років жив в новому для мене місті абсолютно сам. Як важко мені було, як хотілося повернутися до звичного і зрозумілого життя. Наскільки все видавалося чужим, страшним і лякаючим, відчуття страху і самотності з'їдали душу, а сили танули на очах. Хотілося тільки закрити очі руками і плакати від безсилля. Уявляю, що було б тоді зі мною, якби мені довелося б ще й тоді забезпечувати самому собі шматок щоденного хліба. Чи був би я кращим за героя "Голоду" чи зміг би впоратися краще з життям? Я дуже в цьому сумніваюся.
Курт Гамсун зміг написати дуже правдиву і чесну книгу. Так, від її прочитання залишається дуже важкий і неприємний осад, але хто обіцяв, що життя буде легким і простим? Ця книга вчить в тому числі цінувати те, що ми маємо, але часто не надаємо йому ваги: наявність їжі щодня, чи даху над головою, але найбільше вона вчить цінувати життя.