неділя, 31 січня 2021 р.

Маргарита Сурженко – «Квартира київських гріхів»

Почав читання: 01.01.2021 - Закінчив читання: 31.01.2021
Зазвичай я читаю книги, які якось відповідають моїм вподобанням, проте інколи доводиться виходити за межі притаманної мені літератури, коли в руки потрапляє щось геть незвичайне. Наприклад це стосується "Квартири київських гріхів", досить нетипової, як для мого читацького профілю, книги. Сама ідея книги дуже цікава, звичайна київська квартира, де живуть сім смертних гріхів в жіночій подобі. Досить цікавий задум, який потенційно міг при вилитися в хорошу книгу. Проте уже на рівні діалогів відчувається певна "змазаність" тексту. Я міг прочитати кілька десятків сторінок і навіть не зрозуміти просування сюжету. А все тому, що в тексті усе крутиться навколо відчуттів. Самі по собі персонажі дуже шаблонні і в принципі це логічно, адже чого ще чекати від жінки-що-уособлює-певний-гріх, тут деяка картонність закладена самою ідеєю книги. Проте мені незрозумілий вибір в якості головного героя молодого ІТ-шника. Він такий собі "сферичний хлопчик у вакуумі" який не має ніяких рис окрім тицяти в кнопочки, заробляти багато грошей і не мати проблеми в спілкуванні з жінками по причині того що заплутався в своєму власному житті і не знає чого хоче. Так, звісно такі чоловіки трапляються, навіть більше скажу, таких дуже і дуже багато, проте мені цей персонаж, цей "ІТ-хлопчик Саша" видався ну дууууже шаблонним. Його мотивація не зрозуміла, його образ бляклий і невиразний, характер ганчіркоподібний, та і сам він - безвольна лялька в руках гріхів. Навіть оце "Саша" у мене викликає відчуття якоїсь сірості і звичайності, не Олександр, не Сашко, не Санчелло, а саме Саша, яких сотні тисяч блукають в пітьмах київського ІТ. І таки би він і блукав далі, спав з якимись дівчатками, ходив би на роботу натискаючи кнопочки і отримуючи за це купу бабла (кожного разу мене бісить коли люди з-поза ІТ так собі це уявляють) якби не зустрів випадково Хтивість в барі, одну з гріхинь, яка змінює його життя, забираючи в свою квартиру.
То чому ж я кажу що це книга про відчуття? Бо ані логіка цієї Хтивості, ані логіка поведінки цього Саші ніяк не пояснюються і не розкриваються. Авторка описує букет відчуттів які виникають в голові в героїні, але не пояснює її мотивацію. В цьому одночасно слабкість і перевага цієї книги. Хто був в схожих ситуаціях і мав схожі відчуття одразу ж приміряє на себе роль Хтивості чи Саші і книга одразу стане про них самих, а значить сподобається. Проте якщо відчуття були хоч трохи іншими - персонажі так до кінця книги і залишаться вирізаними з картону фігурками яких хтось смикає за ниточки і називає це театром. Я не здивуюся якщо книга ця дуже автобіографічна і автор написала її з себе. Це пояснить чому так багато уваги приділяється проблемам всередині голови героїні і так мало мотивації персонажів. А найцікавіше те, що ідея книги і справді непогана, в неї є великий потенціал. Гріхи як спокуса, але гріхи як мотивація ставати кращим щодня це дійсно хороша концепція. Лишилося тільки в персонажів вдихнути життя.