Сергій Плохій - "Остання імперія. Занепад і крах Радянського союзу

Почав читання: 15.01.2023 - Закінчив читання: 17.02.2023

Мені було 5 років коли розвалився СРСР, але я майже нічого не памʼятаю з того періоду. В 1991-му мене найбільше турбувало, що саме смачного мама принесе з роботи і чи відпустять мене погуляти в дворі після обіду. А тим часом відбувалися визначні події, що міняли світ. Розвалювалася остання світова імперія, зникала комуністична загроза, яка багато десятиліть тримала в страху весь світ. Трохи образливо, що формально живучи в той час, я не можу нічого розказати про це, не маю ніякої власної думки, щодо тих подій. Тож читання книги відомого історика Сергія Плохія "Остання імперія. Занепад і крах Радянського союзу" мало на меті заповнити прогалину в цих знаннях і скласти повне враження в моїй голові про події, в результаті яких Україна отримала незалежність.
Насамперед, маю сказати, що було дещо дивно читати цю книгу, адже фактично доводилося уявляти собі з точки зору дорослої людини часи, про які у мене були геть інші, дитячі спогади. Це, з одного боку, створювало певний дисонанс, а з іншого дозволяло краще зрозуміти тогочасного середньостатистичного обивателя, адже типовий українець в 1991-му був дещо інфантильною людиною. У читача, мало обізнаного з східноєвропейською, зокрема українською ментальністю може скластися враження, наче події розвалу Союзу керувалися елітами, окремими персонажами, на взаємодії яких і складена уся книга Сергія Плохія. Фактично це хронологічний і дуже детальний опис основних подій, що призвели до розвалу Союзу, аж до наведення точних діалогів між основними учасниками подій. Автор з неймовірною ретельністю реставрував хронологію подій, віднайшов і розписав хто, коли, кому і навіщо говорив ті чи інші слова. Це створює дуже захопливу картинку в уяві читача. Проте, як я зазначав раніше, в того, хто не розуміється на особливостях нашої ментальності, може скластися думка, що саме ці спікери парламентів, президенти республік і їх радники спричинилися до руйнування комуністичного колосу. Проте в книзі Сергій Плохій спочатку завуальовано, а в епілозі прямо вказує, що без позиції українського керівництва, яка спиралася на результати референдуму 1-го грудня 1991 року ситуація могла розвиватися геть інакше. За усіма цими переговорами, путчами і домовленостями стоїть просте, чітке, впевнене (ви тільки подивіться на відсоток тих хто був на референдумі за Незалежність) твердження українців про те, що держава має бути незалежною. І як на мене, найбільша заслуга автора як раз в чіткій артикуляції цього факту. Без нас, без українців, без нашої боротьби і нашого голосування нічого могло б і не статися, Союз міг би пережити кризу, оговтатися і знову стиснути свої щупальці навколо наших ший. Ми, наші батьки, бабусі і дідусі не дали цього зробити тоді. Ми на референдумі обрали свій шлях, а тепер в кривавій війні з росією маємо відстояти свій вибір. І я не сумніваюся що ми це зробимо.
Попередні покоління викопали яму для СРСР, наші батьки поклали в неї труну, в якій лежали руїни імперії. Ми цю могилу засиплемо, а наші діти вирішать, що на ній посадити калину, чи щось інше.