Це вже не перша книга Петера Енглунда, що втрапляє мені до рук, спочатку я прочитав його "Захват і біль битви: Перша Світова в 212 епізодах" і та книга неймовірно мене вразила. Пан Енглунд чудовий історик, проте одночасно, як людина наділена непересічним літературним талантом, може ще й цю історію дуже цікаво викласти. Оце поєднання історичної достовірності і літературності дозволяє читати його книги як захопливі оповіді, як кращу версію історичних романів, де немає вигадок і є реальність.
Не виключенням є і його перша книга "Полтава" що була написана ще в далекому 1988-му році. Фактично він реконструював перебіг Полтавської битви на основі спогадів і історичних документів, а потім вклав в вуста головним героям слова, які ті або точно говорили (спираючись на їхні спогади) або могли б сказати (спираючись на історичний аналіз цих персон) В результаті вийшла чудова суміш, яку можна назвати історичною оповідкою, це історія, в яку поринаєш з перших сторінок і яка не відпускає до останніх. Знаючи наскільки погано зберігаються історичні джерела, наскільки проблемним є підтвердження фактів хоча б з кількох джерел, я боюся навіть уявити собі ті титанічні обсяги роботи, які довелося зробити Петеру Енглунду, аби знайти матеріал для цієї книги. Не зважаючи на те, що Полтавська битва віддалена від нашого часу на більш ніж 300 років автор зміг зібрати дуже багато різноманітних свідчень, спогадів, документів. Варто подивитися тільки на останні сторінки, де вміщені посилання на джерела, їхня кількість вражає. Звісно я думаю не обійшлося і без частково реконструйованих (читай частково вигаданих подій), можливо це були окремі слова окремих людей, а може якісь незначні події. Проте без такої реконструкції історія не виглядала б повною і перетворилася б на суху мішанину загальноприйнятих фактів. Звісно автора є за що критикувати і я думаю професійні історики з легкістю могли б це зробити, проте я вважаю, що поруч з серйозними історичними дослідженнями, викладеними академічною професійною мовою, повинні існувати також і такі "оповідкові історики" ті, що зможуть зацікавити велику кількість людей, зможуть достукатися до читача і заразити його любов'ю до історії. В цьому плані "Полтава" Петера Енглунда - показова книга. Від неї справді важко відірватися, читаючи її, перед очима постають картинки, ось солдати в синіх мундирах і чорних, трикутних шапках ладнають до бою мушкети, ось гармаші заряджають гармати картеччю, а отам на узгір'ї годується до атаки ескадрон кінноти. Автор прекрасно розкрив типажі шведських генералів, мало не покроково відтворив їхні дії до, під час і після битви. А все це разом створює неповторну картину, наче автор сам був присутній під час битви і бачив всі ці події на власні очі.
Петер Енглунд швед, а значить хоч не хоч, а його картина світу буде дещо "шведськоцентричною" і це власне і є моя головна претензія до його книги. Я скажу чесно, чекав побачити більше тексту присвяченого запорозьким козакам, гетьману Мазепі та його військам. В книзі ж вони згадані дуже і дуже побіжно, так наче їх там загалі не було і особливої участі в битві і подіях довкола неї козаки не брали. Проте я навіть це можу пояснити, для автора було важливо в першу чергу розповісти саме про загибель шведської армії. А ці місцеві варвари, хто їх рахує, кому вони цікаві. Автор тільки побіжно згадує, що після поразки, за договором шведи мали видати всіх козаків росіянам і розказує про жорстокі способи якими, ті розправилися з українцями. Така собі статистична фіксація жорстокості і все ні висновків ні опису подальшої долі тих людей. Хоча варто сказати, що автор і до самих шведів ставиться досить критично, досить щиро показує помилки, проблеми в командуванні в ставленні до союзників і підлеглих.
Але в цілому книга Петера Енглунда є чудовою, я раджу її усім хто цікавиться історією, українською минувшиною і нашим військовим союзом з шведами.
