середу, 13 листопада 2019 р.

Срджан Срдич – «Espirando»

Почав читання: 25.10.2019 - Закінчив читання: 12.11.2019
Цю книжку неможливо читати в тому сенсі, в якому ви розумієте процес читання. А поза тим, якщо її неможливо читати, то і прочитати не вийде. Вона так і залишиться цнотливо-недоторканною, скільки б хтивий читацький погляд не ковзав по її білосніжним сторінкам. Ніхто з тих, хто живе на цьому світі, не може похвалитися, що має владу над цим текстом, владу яку дає прочитання. "Espirando" так просто не піддасться читачеві. Ні з першого, ні з десятого, ні навіть з сотого разу не зрозумієш цей текст, бо його і не потрібно розуміти. Його треба відчути. Книга Срджана Срдича така ж дивна як і його ім'я, така ж трагічна як його національність (автор серб) і така ж незрозуміла як рідне місто автора Кікінда, де і відбувається більшість подій описаних в книзі. Ці маленькі замальовки об'єднує разом тільки той факт, що вони опинилися під однією книжковою палітуркою.
Якщо зараз запитати мене про що була книга Срдича, я навіть не зможу толком відповісти на це запитання. Зате чудово пам'ятаю емоції які виникали у мене в процесі читання. Саме це я і мав на увазі, коли казав, що цю книжку неможливо прочитати. Прочитане в ту ж секунду вивітриться з голови, а залишаться лише емоції, що викликав текст.
Я читаючи, згадував маленькі депресивні містечка, в яких ти опиняєшся волею злого випадку, бо мав необачність тут народитися. Бо твої батьки чомусь вирішили жити саме тут, в цьому забутому богом і хорошою літературою місці, привести тебе на цей світ. І от живеш ти в якихось Кікіндах усе життя, ростеш, дивишся на світ, а що толку? Що ти міняєш, що привносиш в це життя? Нічого. Бо все в таких містечках статичне, незмінне. Хоч би що там відбувалося у великому, зовнішньому світі, а всі ці Жашкови, Кікінди, Жмеринки та інші Шепетівки, лишаються такими ж як і були. Виростаєш, смикаєшся в цих сітях, а потім і кістьми лягаєш там само де і народився, вдобрюючи місцевий чорнозем своїми думками, уривками прочитаних за життя книг і … мріями… Нездійснені мрії це найблагодатніший ґрунт, на якому проростає міщанство і жлобство провінційності. Мені здається, що "Espirando" саме з таких мрій і складається. Тексти просякнуті відчуттям невідворотності і одночасно з цим відчуттям повільного спротиву. Наче той, кого затягує в трясовину, вже не може пручатися, скований драглистим брудом по рукам і ногам, але ніхто не забороняє цьому нещасному кричати і гнівно блищати очами, картаючи світ за те, що той так безтолково його згубив. Срджан Срдич своєю книгою зумів створити дуже цікаву атмосферу, передати той нелюдський тиск, яким Всесвіт придавлює нас до землі, не даючи відірватися і полетіти. Його книга нагадала мені чимось кращих представників сучасної української літератури, в творах яких теж емоційності було більше ніж сюжету. А врешті решт саме заради емоцій ми і читаємо книги.

пʼятницю, 1 листопада 2019 р.

Олег Сенцов – «Маркетер»

Почав читання: 24.10.2019 Закінчив читання: 01.11.2019
Коли я взяв в руки "Маркетер" Олега Сенцова, я був дуже упереджений щодо цієї книги. Мої міркування були досить простими і логічними. Сенцов не письменник, навряд чи він може написати щось аж таке цікаве, для вибагливих читачів, до когорти яких я себе зараховую. Він людина випадкова, що волею нещасливого випадку (з свого боку) і за допомогою злого умислу (з боку навіки проклятого ФСБ) раптово стала відомою. Скажу чесно, до часу його арешту, я не чув нічого про Сенцова, не бачив жодного його фільму. Потім, доки він сидів в російських тюрмах, він був радше символом того беззаконня, що росіяни творили на теренах анексованого ними Криму. Сенцов-митець був не цікавий мені тоді, бо його заступив Сенцов-в'язень сумління. Проте зараз ситуація змінилася, кримського режисера випустили з російських застінків. Я дивився його пресконференцію і у мене з'явилося бажання почитати щось з його книг чи подивитися якийсь фільм, аби зрозуміти, що ж це власне за людина. Хорошого я не чекав. Його незрозумілі зв'язки з лівими (sic!) активістами не давали нагоди сподіватися на якусь адекватність, роки проведені в російських тюрмах теж відбилися на свідомості і я не знав як це позначиться на книгах, що їх Сенцов буде писати. Найбільше я боявся побачити в книзі "Маркетер" щось актиукраїнське, боявся і … чекав що це станеться. Але я помилився. Я таки справді був упереджений щодо цієї книги. "Маркетер" Олега Сенцова це просто маленькі замальовки з життя в Криму на зламі 90-х і 2000-х. Автор описує те, що сам пережив, що бачив доки ріс, навчався, розвивався. Персонажів цієї книги я теж зустрічав, під іншими іменами, з іншими обличчями, але я теж знав їх, вони були і в моєму житті. І маю сказати, що тут Сенцову вдалося дуже точно передати нутрощі цих персонажів. Він володіє тим важливим для письменника і режисера вмінням дивитися в глибину душі, бачити ті справжні мотиви, які керують людиною.
Персонажі Сенцова типові, такі знайомі були в житті кожного. Університетські одногрупники, які, вириваючись від батьківської опіки, починають розкидатися життям направо і наліво. Недомузиканти, що відчувши рок-н-рольний дух на виступі в старому, радянському будинку культури, вибльовують його на кожному кроці. Цей дух витікає у них з вух і носа, булькає в їх горлянках і розноситься навколо разом з запахом дешевого плодово-ягідного вина і цигарок. А потім вони міняють його на стрьомну дружину з рідким волоссям, з якою познайомилися на тому ж таки найкращому своєму концерті. Такі і на смертному одрі будуть згадувати про пік своєї музичної кар'єри, про дві сотні обриганів що слемляться в темряві старого і трухлявого будинку культури. А ще доморощені бізнесмени, що намагаються "піднятися" на всьому чому тільки можна, від продажу якогось мотлоху, до продажу мрій, а насправді звичайного наїбалова у вигляді чергової фінансової піраміди. Скільки зустрічалося їх і мені, тих хто намагалися "заробити" на всьому, навіть продаючи реферати своїм одногрупникам.
Всіх цих людей, що їх зустрічав на своєму шляху кримчанин Сенцов міг зустріти кожен з нас, наддніпрянець чи галичанин, бо вони були скрізь і вони є скрізь. Я переживав, аби не помітити в творі Сенцова чогось неприємного для себе, а знайшов відображення того часу в якому ріс. Знайшов образи тих людей яких знав колись, але про яких уже встиг забути. А тепер мені про них нагадали.