Почав читання: 03.10.2014р.
Закінчив читання: 05.10.2014 р.
Це могла б вийти дуже крута рецензія, але я пообіцяв собі не
вживати лайку в цьому тексті. Скажу одразу, я не чекав від цього тексту чогось
аж такого особливого. Так, я люблю книги на тематику Перших визвольних змагань,
мені подобаються тексти про отаманів що діяли в 20-х роках минулого століття,
так я не міг пройти повз історії отамана, що оперував на моїй любій Вінничині.
Проте я розумів, що автор цей явно посередній, чого ж бо я ніц про нього раніше
не чув, а тест буде дещо шароварно-нудотним. Але такого лютого піздєца, я
зізнаюся не чекав…
Я приблизно розумію чому люди сідають писати історичні
романи. Сама по собі історія дуже цікава штука, але через відчутність аж такої
детальної, мало не погодинної деталізація вчинків персонажів, вона стає дещо
сухою. Тож автор змушений додавати вигадку, прописувати діалоги яких не було,
кришити в текст трагізм, любов, пересолювати дружбою і виварювати все це в
псевдоісторичний текст. Але очевидно пан Валерій Марценюк, вирішив, що він
розумніший за усіх інших авторів, а тому недостачу інформації про свого
головного героя він надолужив тим, що детально описав купу нікому непотрібних
речей. Наприклад, він з детальністю підручника з історії за 9-й клас описав
причини поразки армії УНР., та власне і описав це я вже перебільшую, скоріше
він тупо переписав абзац собі чи то з підручника чи то з вікіпедії. Навіть
нумерацію пунктів залишив, я чи не вперше в художньому творі бачу таку чіткість
в форматуванні текстів аж на 12 пунтків… А може йому просто ніхто вчасно не нагадав, що
він пише художній твір? Ну в принципі хуй з ним, історична довідка, навіть так
паршиво описана, це я ще можу якось зрозуміти, але навіщо в тексті наступний
текст, для мене то досі загадка:
«У
відкритий грунт розсаду тютюну висаджували рядами на відстані до півметра у
міжряддях та до двадцяти сантиметрів у ряду. Висота рослин досягала двохтрьох
метрів. Листя на рослинах виростало розкішне, фікусоподібне у декілька рядів.»
Блять, нахуя мені знати на якій відстані
висаджували селяни тютюн!? Їбанат, ти про отамана Артема, який з більшовиками
воював пишеш, а не про те як тютюн вирощувати! Ти, сука, тексти плутаєш? Може
ти паралельно з романом дописуєш статтю в газету «Рідне село», а там редакційне
завдання написати щось про тютюн?
Коротше кажучи, цей Валєра (в
прямому і переносному сенсі) добряче мене взбісив, але я така принципова
тварюка, що вирішив дочитати книгу до кінця. Ну думаю, гірше ж уже не буде, та?
Куди ж воно гірше… Але на мене чекав сюрприз. Цей колгоспник, якого язик не
повернеться назвати письменником, вирішив додати в свій роман еротичну сцену. Я
не буду приводити її повністю, аби ви, читачі моєю рецензії не втратили
сексуальний потяг на довгі місяці, як це сталося зі мною. Лиш покажу вам
маленьку цитатку:
«По тому, як хлюпала гаряча
волога між ногами Ельзи, із її солодких протяжних стогонів, Антон зрозумів, що
у неї давно вже не було статевих відносин»
!!! Відчуйте весь треш цього опису:
«не було статевих відносин», «хлюпала гаряча волога». Блін, дядя, я не заздрю
твоїй жінці, це ж яку кашу треба мати в голові, аби таке написати.
Я міг би ще багато чого розказати
про цей чудовий приклад провінційної недолітератури, але я ж обіцяв собі не
вживати лайку в цьому тексті. Тому усе що я зроблю, це пораджу пану Валерію
Марценюку йти доїти корів в колгосп, і ніколи, чуєш НІКОЛИ, не братися за ручку
і не писати. Обіцяю, якщо з-під твоєї руки вийде ще хоч речення, я знайду тебе
і вб‘ю, бо існування таких писак, ставить бід загрозу майбутнє усієї
літератури!
