Почав читання:11.07.2013р. Закінчив читання: 02.08.2013р.
Я завжди любив людей які вміють бачити трохи більше. А може
і не більше, але просто не так. У цьому плані Мілорад Павич – однозначно мій
письменник. З звичайної реальності, з простої події він може створити
неймовірне по своїй суті есе. Павич це та людина яка показує що не треба
втікати від реальності в вигадані світи з іншими планетами чи драконами.
Містичні, часто фантастичні історії живуть поруч, їх просто треба сміти
створювати. І це творення вміння кожного з нас, що чиниться з простих речей.
Ось я про це каже сам Мілорад Павич:
«На Юр’їв день він наївся сиру і хліба і став чекати, в які
думки перетвориться у ньому цей сир і хліб, тому що чоловік може створювати
думки тільки з сиру і хліба»
І я слідую цим порадам, їм сир і хліб, а потім відкриваю збірку
есеїв Павича і читаю. І виходить так ніби «Вывернутая перчатка» це якась фантасмагорична
іронія на світ навколо, ніби це не збірка, а гігантська шмата яку зусібіч пронизують
нитки реальності. Я хапаюся за одну з тих ниток і намагаюся дістатися кінця,
але весь час гублюся в сплетінні волокон. Себто Павича неможливо закінчити
читати, зараз я навіть сумніваюся що я починав колись його читати. Скоріше це
якийсь вічний процес без початку і кінця, десь далеко на берегах вічності,
хтось читає книгу про мене, в якій я читаю книгу Мілорада Павича, і всі ми: я, той-хто-сидить-на-березі-вічності
і Павич гортаємо сторінки в довільному порядку. Отже я ніколи не перестаю
читати Павича, просто збільшуючи чи зменшуючи інтенсивність читання.
Проте Павич відкрив для мене ще одну істину: «Людина кожного
разу, переступаючи через поріг, щось забуває» тому я беру свій хліб і сир і йду
переступати через пороги…
