понеділок, 15 лютого 2021 р.

Брати Капранови - «Паперові солдати»

Почав читання: 12.02.2021 - Закінчив читання: 13.02.2021
Минувшина часто сприймається новими поколіннями через певні артефакти минулого. Так колись маленький я потрапив в школу, де викладала моя мама і побачив в коридорі, на стіні репродукцію картини Миколи Смокиша "Бій Максима Кривоноса і Яремою Вишнивецьким". Я довго стояв і розглядав її і з того часу розглядаю все 17-те століття через призму цієї картини. Або інший епізод, ми з батьками переселилися в старий, ще дореволюціійної побудови будинок, де колись була гімназія, потім вечірня школа, а потім агітаційний пункт. І на горищі серед пилу і затхлості я знайшов стратегічні запаси червоних транспарантів, агітаційних кінострічок на велетенських бобінах і чомусь протигазів. З того часу уся більшовицька навала для мене - це запилений червоний прапор такий самий зайвий і недоречний як на тому старому горищі.
Але набагато частіше такими артефактами стають книги. Це найпростіший спосіб в своїй голові зв'язати розрізнені історичні події в міцне намисто розуміння. Це єдина можливість проникнути в минули, уявити собі його, а значить хоча б частково зрозуміти. Звісно, завданням освіченої людини буде читати не художню історичну літературу, а наукову, розуміти не лише події, а і причини і наслідки цих подій. Проте перед знанням завжди попереду йде зацікавлення, а от з цим часто буває проблема. Бо як можна зацікавитися тим, що за відомим висловом неможливо читати без брому. Тому я вважаю, що книги типу "Паперових солдатів" братів Капранових дуже потрібні. Так, зараз прийнято критикувати братів за недостатній історизм їхніх розповідей, за якесь не таке ставлення до жінок, за специфічне бачення всесвіту чи за те, що колись вони жили в проклятій богом і людьми москві.
Проте це уже справа кожного, я ж лише хочу розказати про книгу "Паперові солдати". На мою думку це книга чимось споріднена з лаком для волосся. Не дивуйтеся, і те і те надає об'єму, просто історія написана братами Капрановими додає об'єму історії. Ми можемо прочитати про боротьбу УПА в шкільних підручниках коротко і ємнісно, цього буде достатньо аби скласти своє бачення тих подій. Можемо почитати кілька коротких статей і дізнатися про Ніла Хасевича, можемо подивитися його гравюри, оцінити рівень його таланту, можемо подивуватися в яких важких умовах йому довелося працювати. Але це не дозволить зрозуміти нам, що за людина був Хасевич це можна собі тільки уявити. Як він говорив, про що думав, був лагідним чи злим, товариським чи не дуже, це все можна лише надумати. Капранови зробили свою версію тих подій і свою версію Ніла "Бей-Зота" Хасевича а заразом і двох його охоронців, які загинули разом з Хасевичем. І саме завдяки таким книгам ці люди постають в нашій уяві живими і фактурними. Треба писати більше історичних книг, треба готувати більше наукових монографій про ті події, але одночасно з цим потрібно створювати більше і таких історій, як "Паперові солдати". Бо як казали самі автори в своїй книзі: "щоб постали солдати, що будуть воювати за цю землю, треба їх спочатку намалювати", а я думаю, що потім про них ще й треба написати.

четвер, 4 лютого 2021 р.

Богдан Коломійчук – «Готель «Велика Прусія»

Почав читання: 31.01.2021 - Закінчив читання: 02.02.2021
Я не дуже великий любитель детективів, вони передбачувані адже сама стилістика детективного жанру уже накладає певні обмеження на текст. Персонажі в детективах теж скоріше не живі люди, а певні типажі людей, що мені теж не дуже подобається. Тому детективну літературу мені не дуже цікаво читати. Проте крім сюжету, в книгах є ще одна, не менш важлива складова - сетинг. Те навколишнє оточення в яких діють герої інколи більш важливе аніж самі герої. І в цьому для мене найбільша перевага книги "Готель "Велика Прусія"
Я уже читав інші книги Богдана Коломійчука з серії про комісара Вістовича. Здається це була "Візит доктора Фройда" і тоді я ще обурювався недолугому приплітанню Фройда в сюжет. Цього разу такої недоречності автор собі не дозволив і текст вийшов набагато кращим. Звісно, його і досі є за що критикувати, це і деяка притягнутість сюжету, адже російські шпигуни в 1905-му році в Німеччині виглядаються якось дуже карикатурно. Тут явно впадає в очі відсутність у автора розуміння історичних подій того періоду, адже даних діяльність шпигунів в Німецькій імперії того часу не задокументована і не досліджена (хоча я більше ніж впевнений, що російські шпигуни діяли в різних країнах) Тож Богдану Коломійчуку довелося фактично вигадувати мотивацію для цих шпиків. І от з цим у нього і виникли проблеми і австрійська і німецька контррозвідки і російські дипломати-шпигуни виглядають дуже карикатурно. Вони наче іграшкові хитайголови, просто зрідка покачуються в такт сюжету, при цьому дуже слабко на нього впливаючи. З людських персонажів досить непогано, фактурно прописані сам комісар Вістович, його помічник і …. жінки. Жіночі персонажі виглядають загадково, таємниче і викликають неябияке зацікавлення, проте автор завжди уриває розповіді про них, залишаючи читачеві право додумати самому усе що той забажає. Кращої поведінки з жіночими персонажами в детективних книгах годі і придумати.
Проте я все ж хочу повернутися до головного героя книги. І ні, це не сищик Вістович як може здатися на перший погляд. Головних героїв в книзі три, але одночасно він тільки один. Це Львів, Відень і Берлін. Три міста, які і створюють цей справді неймовірний сетинг книги "Готель "Велика Прусія" Вони різні, але одночасно об'єднані чимось спільним. Мені справді важко пояснити, але читаючи книгу я усвідомив те, що завжди підсвідомо відчував. Оцей трикутник Львів-Відень-Берлін дуже загадковий, кожне місто дуже виразне і самобутнє, кожне з своєю тугою і пориваннями. Львів - як символ туги за втраченою європейськістю, Відень - як символ туги за імперськими часами, за Прекрасним століттям і Берлін - з його тугою… не знаю за чим, поки це найменш зрозуміле для мене місто. Разом вони створюють зачарований трикутник, всередині якого рухаються персонажі книги. Чим більше я пірнав в книгу Коломійчука тим більше розумів що саме вони є головними героями, які в своїй триєдиності створюють "центрального персонажа" І саме про цього головного героя і цікаво дізнаватися більше.