Роджер Желязни - "Проклін зона"

Почав читання:30.06.2022 - Закінчив читання:23.07.2022 

Роджер Желязни - один із моїх улюблених авторів у жанрі фантастики, якого я читаю ще ж дитинства. Якимось дивом мені 15-річному вдалося натрапити на, певно, найкращий його цикл "Хроніки Амбера" і відтоді, коли я бачу щось з доробку цього автора, чого я ще не читав - одразу намагаюся виправити цю помилку.
"Проклін зона" не такий складний і багатошаровий текст, як інші твори Желязни, це щось на кшталт чернетки до його наступних книг. Відчуття наче на цьому тексті він спробував декілька прийомів і перевірив, чи сподобаються вони читачам. А з сюжетної сторони ця книга - це така собі спроба вмістити road-movie в формат книги.
Бо, як на мене, головний герой цієї книги саме подорож, саме дорога. Сам сюжет книги дуже простий: в постапокаліптичному світі між східним і західними узбережжями Північної Америки утворилася велика "Проклін-зона" з мутантами і різними монстрами. На сході, в Бостоні вирує страшна хвороба, яка косить людей тисячами, а на заході є вакцина від неї. Питання тільки в тому, як проїхати проклін-зону і доставити вакцину. Цю справу, майже насильно, доручають досвідченому водієві з промовистим імʼям Чорт Тернер, який зневажає закон, турбується тільки про власну вигоду і взагалі є злочинцем, грабіжником і байкером-outlaw. Проте він досвідчений водій, який не раз бував в зоні, хоча й не так далеко, як потрібно заїхати цього разу. Здавалося б простий, наче двері сюжет, то в чому ж особливість цієї книги? Чому читається вона легко і захопливо? А власне саме тому, що головним героєм тут виступає, а ні Чорт, а ні чого напарники, а ні люди, яких він зустрічає в дорозі. Головна героїня тут сама Дорога. Це тільки на перший погляд, "Проклін-зона" - це книга про фантастичні пригоди в постапокаліптичному світі. Насправді вона ще й про те, що обʼєднує обидві частини Америки, що робить з східного узбережжя і західного узбережжя, з пустель, купи міст і річок, лісів і пагорбів одну країну. Дорога. Тисячами звивистих жил вона розтікається по материку, вона носить на собі не тільки людей чи вантажі, а ще й дозволяє спілкуватися, допомагати і співпереживати усім людям, від одного океану до іншого. Дорога зʼєднує людей в спільноту, показує їм, що вони є одним цілим, що бандит і грабіжник із Заходу, може проїхати всю країну, може битися з монстрами та іншими бандитами, аби лише врятувати місто на Сході.
Дороги перетворюються народи в нації, а Роджер Желязни нагадує нам усім цією книгою, що важливо не лише те, хто ці дороги будує, але й те хто цими дорогами їздить.

Роджер Желязни - "Джек Тіньовий"

Почав читання:14.01.2022 - Закінчив читання:22.01.2022 

Наскільки багато ідей потрапляє нам в голови через книги, які ми читаємо? Зазвичай усі звикли до того, що книги спеціально написані так, аби виховувати в нас усе добре, хороше і прекрасне. Проте інколи в процесі дорослішання людина стикається з невідповідністю примітивних книжкових установок з реаліями складного життя. Персонаж в чорному не завжди злий, а красивий не завжди добрий. Зло звісно може бути хтонічним, але зазвичай воно просто турбується про власне виживання. Не все так однозначно - ось те твердження, якого мали б навчати нас книги.
Власне кажучи, "Джек Тіньовий" Роджера Желязни це саме така книга. Чи радше навіть заготовка до книги. В цій розповіді, за словами самого автора, він спробував описати певний світ, де б добро і зло протистояли одне одному, але розповідь велася з дещо зміненим в сторону "зла" фокусом, аби показати що цей поділ насправді є штучним. А ще ця книга стала тренувальним плацдармом для відпрацювання ідей які потім широко розлилися в моїй улюбленій серії Желязни "Хроніки Амбера".
Джек Тіньовий є володарем тіней, тим чиє існування неможливе без світла і без темряви. В таких базових, зрозумілих алегоріях автор якраз і розкриває основну ідею книги - неможливо бути тільки добрим чи тільки злим, реальне життя складніше ніж ці дві крайнощі. Тільки поєднуючи в собі обидві сторони ми можемо стати сильними, але боротьба між цими полюсами всередині нас буде точитися завжди. Проте боротьба за нашу душу між цими двома полюсами буде точитися завжди і навіть коли буде здаватися, що ми перемогли, отримали що хочемо, заволоділи світом - цю боротьбу можемо програти.
В Джеку Тіньовому я бачу прототип Корвіна з Амбера - людина яка вирішила відновити справедливість, порушений баланс Всесвіту. Отримавши перемогу, отримавши визнання і схвалення він своїми ж діями порушує баланс уже в іншу сторону. За це він має заплатити дорогу ціну. І це другий лейтмотив книги - усе має свою ціну і за все доведеться платити.
Думаю саме такі книги як "Джек Тіньовий" і "Хроніки Амбера" є важливими для формування особистості. Можливо якби ці базові світові закони про які пише Роджер Желязни в дитинстві засвоїло більше людей - світ був би трохи кращим місцем аніж він є зараз.

Роджер Желязни - "Ім'я мені легіон"

Почав читання: 20.06.2019 Закінчив читання: 18.07.2019

Роджер Желязни один із моїх улюблених письменників фантастів. В безкнижковому минулому, коли читалося і перечитувалося сто разів все, до чого дотягувалися руки, мені пощастило отримати в подарунок серію його книг "Хроніки Амбера". Відтоді Желязни став для мене певним еталоном зарубіжної фантастики. Зараз я стараюся по трохи дочитувати ту частину його доробку, з якою не встиг ознайомитися в дитинстві. До таких власне книг і належить "Ім'я мені легіон", це така собі розповідь на межі фантастики і детективу. І скажу чесно вона не дуже мені сподобалася. Просто стандартно-хороша книга від відомого автора, але нічого особливого. Історія про чоловіка, який стер свою особу з центрального банку даних і тепер може виконувати різноманітні "неоднозначні завдання" залишаючись в тіні від прискіпливого погляду влади і спецслужб. Самі три розділи, з яких складається книга, розповідають про три історії, пов'язані тільки персонажем інформації про якого ніхто не знає. А по суті це просто три детектива, де головний герой щось розслідує. Нудно.
Проте я б хотів розказати не так про саму книгу, як про загальну атмосферу книг американських письменників-фантастів. Я вкотре помічаю за собою одну і ту ж саму реакцію, коли починаю читати зарубіжну фантастику 60-80х років. Відчуття такі, наче тобі крізь шпарину дозволяють заглянути в якусь кімнату, в якій тобі ніколи не побувати (це західний світ, той який був за Залізною Завісою) І ти бачиш, як в цій кімнаті хтось теж дивиться в шпарину в іншій стіні, в іншу кімнату (це шпарина в світ фантастики). Щоб оцінити фантастичний роман, завжди потрібно пірнути в нього якнайглибше, абстрагуватися від дійсності навколо тебе. У випадку про який я кажу, пірнати потрібно було ще глибше, для мене такі книги завжди мали подвійне дно. Я старався зрозуміти не тільки фантастичний світ про який писав автор, а і реальність автора, яка для мене була такою віддаленою, що майже фантастичною.
Оця "подвійна вигадка" найбільше і приваблює в американській фантастиці. Це додатково збільшує загадковість і містичність текстів, для мене вони стають глибшими і рельєфнішими. З таким підґрунтям навіть просто посередні книги стають цікавішими. Ну і безперечно тут грає роль майстерність автора, кожного разу беручись читати того ж Желязни, я з завмиранням серця відкриваю книжку. Бо перед очима спливають дитячі спогади про часи, коли читання було єдиним способом втечі від сірої провінційності. За це і варто подякувати усім письменникам і Роджеру Желязни особливо.

Роджер Желязни – «Князь світла»

Почав читання: 13.02.2019 Закінчив читання: 26.02.2019

Ви знаєте як часто я критикую погані книжки, які мені доводиться читати. Проте сьогодні я не хочу говорити нічого поганого про книгу, сьогодні мені доведеться говорити погано про читача цієї книги, тобто про себе. Безперечно книга Роджера Желязни, одного з найулюбленіших моїх письменників-фантастів, "Князь світла" дуже цікава. В ній автор розповідає про прибуття на віддалену планету прибульців, які захоплюють владу в цьому світі і називають себе богами. Звичайна собі історія, якби не один важливий момент. Ці "боги" мають на диво знайомі нас імена: Брахма, Шива, Вішну, Калі, Яма. Роджер Желязни ставить своїх героїв в загальновідомий нам сеттінг індуїстської міфології. Він розповідає про Будду, "князя світла" який бореться проти богів заради людства.
І от тут власне і маю посипати голову попелом. Я не дуже зрозумів цю книжку. Бо, нажаль, володію лише досить поверхневими знаннями про пантеон індуїстських богів і не можу зрозуміти глибинних алюзій, вкладених автором в текст. Читаючи, я постійно губився в сюжеті, в середині книги я не міг зрозуміти часову лінію розповіді, бо остаточно в ній заплутався. Не розумів сотень натяків в кожній главі, бо не знав досконально ідуїстську міфологію і скажу вам відверто це жахливо. Підсвідомо усвідомлюючи, що книга ця насправді хороша і цікава, я також був упевнений, що моя власна неосвіченість, невігластво і тупість не дозволяють мені її зрозуміти. Звісно головна ідея, лейтмотив книги, здається таки досягнули мого тупенького мозку: боротьба проти богів за благо всього людства, за можливість технічного прогресу, за справедливість в обрахунку карми. Але окрім головної ідеї є ще багато напівтонів і натяків, які власне і роблять книгу цікавою. А от з цим прямо якась біда у мене. Для того аби їх зрозуміти треба мати в макітрі трошки клепки і знань, так саме специфічних знань, яких у мене нажаль не виявилося. Це не дозволило мені в повній мірі насолодитися майстерністю Роджера Желязни. Але це виключно моя проблема і нічия інша. Мені варто було б менше їблувати, а більше читати індійських міфів чи буддійських текстів. Розібратися в темі, реально засісти за дослідження яким саме чином всі ці індуїстські боги взаємодіють між собою. В чому суть індуїзму і буддизму, чи співіснують ці релігії мирно чи між ними присутній певний антагонізм. А вже потім варто було б почати читати "Князь світла", адже ця книга потребує певної підготовки.
Так само як будь-який невіглас, який раптово кинувся в духовні пошуки, прийшов до буддійських монахів і почав вимагати в них істини тут і зараз, концентрованої, пресвітлої істини, так само і я, почавши брудними руками душі читати цю книгу, ніби вимагав в автора, аби я зрозумів написаний текст. Але в житті все не так просто. Треба пройти багато випробувань, навчитися розуміти і відчувати і тільки потім знайти істину. Так само і до читання не підійдеш з моїм дилетантським способом. Думаю мені потрібно пройти ще дуже довгу дорогу, аби повернутися до цієї книги і спробувати осмислити її ще раз.

Роджер Желязни - "Ночь в одиноком октябре"

Почав читання: 01.11.2017 Закінчив читання: 08.11.2017 

Можна скільки завгодно звинувачувати фантастичні книги в несерйозності, але насправді вони вчать дуже базових речей. Без читання фантастики нема чого братися до серйозних філософських трактатів. "Ночь в одиноком октябре" Роджера Желязни – хороший приклад гарної, правильної містичної історії. Це не просто казочка про те, як чарівники, відьми, вовкулаки і вампіри зібралися на початку жовтня для проведення таємничої "Гри", яка мала завершитися в Хелоувінську ніч великою битвою, це історія про вічну боротьбу добра зі злом і про те, що немає значення на якому ти боці: є речі важливіші за ці ідеалістичні битви. Неймовірно цікава і захоплива історія, яку розповіли з незвичайного боку, не від імені героїв - людей, а від імені їх тотемних тварин. Книга розповість про те, що не так важливо, які у тебе ідеї, а те як ти їх застосовуєш. Здавалося б просто містична казка, про те як борються магічні сили, перетворюється на глибоку за своїм змістом притчу, де головна ідея може бути висловлена словами одного з головних героїв: 

"Мне стало интересно, то важнее для Великого Сыщика: следовать букве закона, или быть справедливым" 

Думаю саме в цих словах ховається квінтесенція новели Желязни. Що важливіше: слідувати правилам, залишатися на тій самій стороні, яку колись вибрав, боротися за добро в своєму, глобальному розумінні, чи робити добро в маленьких масштабах, допомагати тим, кого називаєш другом навіть якщо вас доля розкидала по різні боки барикад? Так чи інакше, цей вибір зустрічається в багатьох книгах і часто нам доводиться в житті приймати такі ж непрості рішення, і біс його знає як вчинити правильно.
Я не знаю де цей вибір описаний краще: в серйозних філософських книгах чи в отаких-от новелах фантастів. Але я точно впевнений, що якщо колись вам потрібно буде розповісти власному сину чи доньці про те, що таке зло і що таке добро, і ви хотітимете, щоб вони справді зрозуміли це, а не сприйняли якийсь завчений шаблон - дайте почитати їм "Ночь в одиноком октябре".
Не бійтеся цієї дещо похмурої романтики, змальованої в книзі, темний - не значить злий. Не довіряйте тим, хто якнайперше запевняє вас в своїй доброті: навіть священики можуть бути жорстокими вбивцями і фанатиками. Покладайтеся тільки на своїх друзів: тих, хто з вами говорить, хто ділиться з вами важливим. Такі не підведуть і не зрадять - ось, що важливо.

Роджер Желязни - "Хроніки Амбера"

Почав читання 25.07.2016р. Закінчив читання 31.08.2016р.

Я вперше прочитав цю книгу ще в дитинстві. Мені тоді було років 10 чи 12 напевно і я читав усе, до чого дотягувалися руки. Тоді вона здалася мені надзвичайно цікавою, я зібрав всю серію, а це не багато, не мало 10 книг. В буремні 90-ті коли батьки не дуже хотіли витрачати гроші на книги, це було справді досягнення. Але я ніколи б навіть не подумав, що ця книга настільки сильно вплинула на мене. Зрозумів цей вплив я тільки зараз, коли перечитував всю серію. Я наслідував багатьом речам з книги, поведінку головного героя перших 5 книг, Корвіна, я взяв за основу свого спілкування з людьми (тут варто зазначити, що не не дуже добре вплинуло на ставлення оточуючих до мене :) ), кольори які носив Корвін надовго стали моїми улюбленими. Та що там говорити, якщо навіть моя професія - прямий наслідок цієї книги. Головний герой 5 останніх книг Мерлін, син Корвіна, програміст, який створив неймовірний симбіоз ком'ютерних технологій і магії. Чесно скажу, читаючи цю книгу зараз, в свідомому віці, я дещо перелякався тому впливу який мав на мене цикл романів Роджера Желязни. Не думав, що так можу піддаватися впливу, добре що це був вплив книги, а не чогось поганого.
"Хроніки Амбера" - це приклад дійсно якісної фантастики, яку варто перечитувати знову і знову, кожного разу відкриваючи для себе щось нове і цікаве. Я принципово розглядаю весь цикл, як одну книгу, хоча насправді він складається з 10 книг. Проте всі вони так тісно поєднані між собою, що почати читати з середино точно не вийде. Тому і ділити їх на 10 окремих творів я не бачу потреби. Десь я читав, що Роджер Желязни почав писати продовження цієї історії, але не всиг закінчити її і помер, його товариш закінчив цю історію за нього, тож думаю найближчим часом я прочитаю і це продовження.