Роберт Гайнлайн - "Двері в літо"

Почав читання 15.04.2016р. - Закінчив читання 19.04.2016р.

Зазвичай я сам добираю книги які буду читати, але часом трапляють такі книги (чи скоріше такі люди, що радять правильні книги) які просто неможливо оминути. Якось так випадково трапилося, що в дитинстві, в час коли я найбільше захоплювався фантастикою, я не читав Гайнлайна одного з «великої трійки». Виправляюся і надолужую, хай вже пробачить мені автор, що роблю це так пізно.
Якщо відверто, я б не відносив цю книгу до фантастичних книг. Ні звісно, в ній є всі ознаки фантастики і «кріокамери» для заморожування людей і переміження в часі і купа роботів. Але як на мене суть цієї книги у іншому. Гайнлайн дає дуже гарний меседж – як треба ставитися до власної роботи і творчості, як на мене, те що він пропонує це ідеальна модель. Роби те що любиш, роби якнайкраще, вдосконалюйся до непристойності, не цінуй гроші, а цінуй винаходи. Усе інше дрібниці. А ще люби котів, бо це дуже важливо :) Стиль письма Роберта Гайнлайна це саме те, чого не вистачає сучасній фантастиці, де найголовнішою рисою твору є наявність «фантастичних ознак» польотів в космос, винаходів з майбутнього, читанян думок чи драконів. Натомість якщо б героїв Роберта Гайнлайна перенести в інший часовий період, забрати в них всі «технології майбутнього» як цукерки в дітей і змусити жити в світі, де діють справжні, а не фантастичні закони, то все рівно книга залишиться цікавою і корисною для читача. А якщо це ж зробити з сучасними письменниками – лишиться хіба порожня палітурка, чи може зрідка, кілька сухих діалогів. Так, «Двері в літо» книга дещо наївна, але вона позитивно-наївна, від того як герою «випадково щастить» хочеться посміхатися, а не злитися. А від стосунків героя з його другом-котом віє такою ніжністю і відданістю, що і між закоханими не часто таку зустрінеш. Тому книга однозначно заслуговує того, аби бути прочитаною, а та, хто мені її порадила, однозначно заслуговує мого безмежного «дякую»!

Джаред Даймонд - " Зброя, мікроби і харч: Витоки нерівностей між народами"

Почав читання 16.03.2016р. - Закінчив читання 14.04.2016р.

Інколи здається, що істина десь зовсім поруч, що ось-ось, ще трохи і ти зрозумієш ту першочергову "правду" від якої усе пішло, а далі, знаючи її, автоматично дізнаєшся всі таємниці фізики, історії, антропології і інших наук. Чомусь мені здається що Джаред Даймонд думав так само, коли писав свою книгу, де намагався докопатися до першопричин нерівності суспільств. Зізнаюся, в часи нестримного оптимізму я теж грішу думками, що ця першоістина є досяжна, що її можна пізнати. Але потім я розумнішаю і розумію, наскільки наївними є ці думки, власне схожа наївність зустрічається і в тексті Даймонда "Зброя, мікроби і харч..." Безсумнівно автор опрацював гори інформації і провівши без перебільшення титанічну працю, показав новий, узагальнений погляд на розвиток людських суспільств. Так, ця книга не претендує на стовідсоткову об'єктивність чи на науковий прорив, але і писана вона для широкого кола читачів, аби дати їм уявлення про те чому вони живуть саме так, а не інакше.
Проте як на мене Джаред Даймонд припустився однієї базової помилки. Ця помилка (яка іронія) закладена його походженням, пан Джаред американець, а значить гіпертолерантність у нього в крові, на відміну від людей, народжених в інших частинах земної кулі. Автор вважає, що всі люди рівні і що за інших умов історія могла б піти іншим шляхом. Він детально пояснює чому все сталося в історії саме так, як сталося. Каже про географію і довкілля, про людські здобутки і волю до змін. Але крізь усю його книгу проходить думка, що між будь-якими людьми можна поставити знак рівності. І тут він помиляється, а тому далі робить частково неправильні висновки. Люди не рівні. Себто вони звісно рівні при народженні, але після того ця рівність зникає, бо хтось працює більше, а хтось менше, хтось вчиться краще і швидше, а хтось ні. Це і породжує нерівність, яку так важко визнати всім толерантним людям, які радше будуть пояснювати різницю між людьми їхнім оточенням, ніж їхньою волею. Джареду Даймонду було б корисно пограти в комп'ютерні іграшки, а саме в серію "Цивілізація" де всім гравцям на карті даються рівні стартові можливості і вони мають провести свій народ від доісторичної давнини до сучасності. Так в цій грі багато залежить від волі випадку, які стартові ресурси підкине тобі "Всемогутній random", проте це не дає гарантовано перемоги. Є ще дещо, що в грі називається "перевагами цивілізації" і якщо ними правильно скористатися, ти можеш перемогти у грі. В житті все точно так само. Є народи які перетворюють пустелі на сади і живуть в багатстві, а є такі які...одним словом, краще б замість них було море.
Але попри все книга Джареда Даймонда є надзвичайно цікавою і корисною, вона дає змогу ретроспективно подивитися на пройдений нашим суспільством шлях, порівняти його з іншими шляхами і іншими суспільствами. Вона змушує задуматися, а чи достатньо ми робимо з точки зору історії, чи не викине вона нас на свій смітник, як вже робила це з стількома народами?