Мені неодноразово доводилося чути про Тетяну Таїрову-Яковлеву, як про історика, що знається на темі козацьких часів. Не зважаючи на те, що вона є громадянкою росії, у сферу її наукових зацікавлень входить саме історія України. Вона написала цілу низку різноманітних праць на цю тему, а також долучилася до виходу у світ повної версії "Літопису Самійла Величка". Аж тут мені на очі потрапила інша її праця "Коліївщина: Великі ілюзії", враховуючи, що саме цей історичний період зараз є темою моїх власних досліджень я вирішив прочитати працю Таїрової-Яковлевої. Проте одразу хочу окреслити червоні лінії. Той факт, що авторка цієї книги публічно висловилася за підтримку України в поточній війні з росією ніяк вносить її в список "хороших рускіх". Вона несе таку ж солідарну відповідальність за цю війну, як і будь-який інший громадянин рф.
Сама ж книга "Коліївщина: Великі ілюзії" має досить цікаву структуру, де основну увагу приділено не опису подій Коліївщини, а аналізу причин початку, ключових факторів і "розстановки сил". Це власне і робить працю авторки справді цікавою і корисною. Адже уже занадто багато праць на тему Коліївщини, переповідали кожен на свій лад переказ подій, залишаючи читачеві можливість самому здогадуватися про причину цих подій. Авторка ж досить фахово і з розумінням історичного моменту спробувала проаналізувати, які ж були причини цього повстання, що вибухнуло на Правобережжі в 18 ст. Проте в книзі залишаються певні моменти, які мене, читача, що взяв книгу в руки саме в 2022-му році змушують задуматися - "а чи все викладене в цій книзі правда, чи пані Таїрова просто хоче аби я в це повірив?".
Річ у тім, що в тексті неодноразово зустрічаються фрагменти, які наштовхують на думку ніби авторка хоче виправдати російську владу, відмазати її від того що сталося. В певних моментах вона сама собі суперечить. Наводячи в одному уривку цифри про кількість покараних які зводилися до "сотень осіб", в іншому місці цитує слова тогочасного російського чиновника про те що "в тюрмах уже нема місць для нових гайдамаків". Щодо причетності цариці Катерини, авторка кілька разів пояснює, що вона ніби то не була проти козаків чи українців, вона зовсім не винувата в тому, що хотіла скасувати їхню автономію, просто їй потрібно було провести реформи для того, щоб перенаправити гроші з цих багатих українських земель в російську казну. І Січ вона зруйнувала не зі зла, просто після перемоги над Османською Портою (в тому числі руками запорожців) ці ж таки запорожці стали їй не потрібні. А так, звісно нічого особистого, вона була хорошою освіченою правителькою, ну подумаєш через неї пару десятків чи сотень тисяч українців загинуло, подумаєш автономія скасована, а території анексовані, це ж для блага все було! Нічого ця риторика не нагадує?
У мене змішані відчуття щодо цієї книги. Я справді бачу фаховість викладу професійного історика, але в цьому тексті мені не вистачає трохи українськості, трохи сентименту до козацтва, який завжди буде присутнім в душ українця. Безперечно ця книга хороша, але якби пані Таїрова-Яковлева була українкою, вона б написала кращу книгу, проте… Не усім же бути ідеальними.
