Почав читання:23.08.2013р. Закінчив читання: 31.09.2013р.
Осінь – то час читання есеїв. Вони короткі і швидкоплинні,
наче ті обережні погляди на красунь в метро, закутаних в шалики по самісінькі
симпатичні носики. Вони вітряні і непостійні, наче чиєсь дихання у твоєму
волоссі. Вони пахнуть шкірою твоїх рукавиць, каштанами і односолодовим віскі.
Іншими словами есеї - то справа виключно осіння. Тому я
вагався лише коротку мить, коли побачив десь в глибині полиці, худеньку
симпатичну книжечку з сумними очима. А я вам скажу відверто, що у мене в
принципі слабкість до чорноволосих книг із сумними очима. Тож я взяв її у руки,
трохи погортав і прочитав назву: «Інше гроно проникнень і свідчень». «Геть
незрозуміло» - подумав я собі, але вголос їй того не сказав, бо мало що
станеться, ще візьме і образиться, а нащо мені ображена жінка книжка.
Ми трохи поговорили, прямо в книгарні... Так, нічого
особливого, про погоду, про літературу, про філософію Гегеля. А потім
домовилися зустрітися пізніше, десь в метро, чи у мене вдома. Ні ні, ви нічого
не подумайте! Вона цілком порядна книжка і на всілякі випадкові інтрижки точно
б не погодилася. Але до неї так давно ніхто не торкався, ніхто ніжно не
здмухував пил з її палітурки, не відкривав її рівно посередині і, припавши
обличчям до білосніжних стегон-сторінок, не дихав запахом її типографських
чорнил… Думаю вона просто вирішила ризикнути зі мною. Можливо мій образ видався
їй достатньо романтичним, аби відкинути всі ці пуританські забобони і отак
просто після кількох хвилин нетривкого знайомства віддатися в мої руки, аби
потім лежачи поруч в ліжку де я читав її літери… читав, а потім перечитував
знову і знову….
