Чарльз Буковскі – «Поштампт»

Почав читання: 04.12.2010  Закінчив читання: 14.12.2010

Всі навколо мене говорять про Чарльза Буковскі, принаймні ті хто вміють говорити і читати. Це був саме той момент коли сперечатися було б беззмістовно. Довелося прочитати. Перше що приходить на думку про цю книгу, це те, що я не розумію що власне, усім так подобається? Дивні описи роботі на поштамті мене не дивують, так само як бажання пристаркуватого алкоголіка трахнути чергову жінку. А власне крім цього в книзі більше нічого і не має. Монотонна книга де розділи міряються жінками, з початком розділу в Генрі Чинаскі нова жінка,в кінці розділу вона його кидає і наступний розділ з наступною вагіною, а саме так він жінок і уявляє.  Нудність роботи на пошті і ідіотичність начальства теж не видається мені достатньою причиною для написання книги. Тоді що? Що змусило мене закінчивши читати цю книгу Буковскі одразу ж почати читати наступну? Досі не можу знайти відповідь на запитання чому мені хочеться читати ще. Може у цьому і полягає геніальність автора? Автора який пройобування власного життя підніс до рівня божественної істини, створив з цього процесу дику квінтесенцію лайна, сексуальності і морального збочення. Герой Буковскі, а точніше він сам, просто засунув мрії куди подалі і почав бухати, бо цього цілком достатньо для щастя.
Стало зрозуміло звідки брали натхнення режисери і сценаристи які створили серіал "Californacation", вони просто начиталися Буковскі. Принаймні суть у книзі і серіалі одна і та ж: бухло, жінки і творчість, або її відсутність.  Наскільки я розумію, сезон серіалу дорівнює книзі Буковські, побачимо що буде коли книги закінчаться.

16.10.2010

Джон Гібсон – «Над нами темные воды»

Почав читання: 21.11.2010  Закінчив читання: 09.12.2010

Подобається мені читати про війни з погляду осіб які приймали в них безпосередню участь. Звісно вони заангажовані, необ’єктивні і тягнуть кожен в свою сторону, але думаю тільки з таких книг і можна скласти враження про війну. Автор - британський підводник який воював проти німців та італійців в Середземному морі, і проти японців на східному фронті. Так вже склалося, що за кілька місяців до цього я читав схожу книгу німецького підводника -  різниця вражаюча. Гібсон майже половину книги описує про те, як він відпочивав на тому чи іншому острові, в Африці чи Австралії. Мене, як людину яка чекала на описи битв, на оцінку військового становища того часу, або хоча б на антимілітаристську риторику, це не аби як засмутило. Звісно війна моряка це не тільки бойові патрулювання, а і відпочинок, але в мене склалося враження що книга – це просто особисті мемуари автора, написані просто аби на старості років не забути як воно колись було. Хоча, якщо подивитися з іншого боку – це саме те чого я хотів, опис справжньої війни, без фальші, без історичної ретроспективи, без ідеологічного підтексту. Просто інша війна, не війна-як-виживання, а війна-як-робота. В будь-якому випадку книга корисна і цікава, допомагає подивитися на Другу Світову з іншого боку і задати собі багато нових запитань. Ця книга про цивілізованих людей, про англійських джентльменів на війні, в яких в одній руці стакан віскі, а в іншій коліщатко керування зануренням підводного човна.

09.12.2010р.