Ніл Гейман - "Зоряний пил"

Почав читання: 08.08.2018 Закінчив читання: 20.08.2018

Інколи, в злому, швидкому і рвучкому сучасному світі час завмирає. Зупиняється вся незрозуміла метушня, люди які кудись бігли завмирають, а автомобілі на секунду перестають викидати в атмосферу свої продукти внутрішнього згоряння. В такі хвилини завмирають навіть птахи на деревах, а самі дерева перестають шелестіти кронами, навіть котики, які не доїли сосиску перестають жувати і завмирають. По починається дещо неймовірне. Десь, хтось, якась одна людина почала читати казку. Цим вчинком вона відкрила вікно між світами і в цей момент в наш світ потрапило трохи магії, яка змінить його незбагненним чином. За секунду всі знову побіжать у своїх справах, але цей момент початку читання священний, порушувати його виключність не може ніхто.
Книга Ніла Геймана "Зоряний пил" це саме казка. Красива і неймовірна історія про простого хлопця, який через власну наївність прирік себе на пригоди і випробування заради "великого кохання" (тм), а в кінці своєї подорожі зрозумів, що те чого він так прагнув було фікцією, а кохання було зовсім поруч, а щастя, якого він так прагнув, це і є мандрівка. Це класична історія, таких написано не мало не багато, а безкінечну кількість. І я б навіть не сказав, що саме книга Ніла Геймана чимось відрізняється від інших. Проте інколи хочеться прочитати щось саме таке, просте і ненапряжне, казкове і обов'язково з щасливим фіналом.
Ця книга точно не найкращою у Геймана, ті ж таки "Американські боги" набагато більш серйозний і важливий твіт. Без казкового лоску, з більш страхітливим антуражем він виглядає більш серйозним твором. Проте в "Зоряному пилі" Ніл Гейман показує, що він може писати і не такі страхітливі книги. Це по справжньому добра історія про пригоди, дружбу і любов. При цьому в тексті залишається оця, присутня автору, любов до всілякої міфічної нечисті: відьми, лісові духи, єдинороги не вигадані нізвідки, вони прийшли в текст з давніх легенд і тому вписуються дуже органічно в загальну канву сюжету. Тому якщо вас цікавить фантастична тематика замішана на міфології і давніх віруваннях - сміливо читайте "Зоряний пил", вам обов'язково сподобається.

Ніл Гейман - Американські боги

Почав читання: 03.04.2017 - Закінчив читання: 26.04.2017

Якщо ви думаєте, що час міфів і легенд пройшов, ви дуже сильно помиляєтеся. Якщо ви думаєте, що в наш вік космічних досягнень і Інтернету десь там далеко в нічній темряві не ходить Одін і не сміється Локкі, ви наївний ідіот. Боги живуть доти, доки в них вірять, ні я зараз не про богів як вищих істот, я зараз про концепцію бога.

Мені здається десь так само міркує і Ніл Гейман, автор роману "Американські боги". Його книгу можна сприймати по різному. Можна як банальну фантастику, казочку про стародавніх богів, які борються за виживання з богами новими - Інтернетом, Телебаченням і іншими, що уособлюють "прогрес". А можна заглибитися в текст трошки більше і побачити цілий пласт філософських притч, які  пробують пояснити що без певного базису, основи, сучасний світ занадто складний для виживання.

Гейман дуже гарно каже про релігію:

"Религия – это место, на котором стоят, с которого смотрят и действуют, возвышенность, дающая точку зрения на мир."

Релігія - це місце на якому стоять. Напевно неможливо сказати більш точно. З певної точки я бачу світ під певним кутом і тут справа не стільки в тому чи ходити в церкву, мечеть, синагогу чи на стару гору до капища. Неважливо як ти називаєш свого бога, б'єш поклони в сторону Єрусалиму, Мекки чи напряму Сонцю, важливо лиш те де ти стоїш і як з цієї точки думаєш. Релігія це не обрядність, це спосіб мислення.

В романі Ніла Геймана розповідається історія де боги і люди діють однаково, де між ними немає особливої різниці. І ті і інші вмирають, хоча і по різному, і ті і інші помиляються, старіють, бояться і переживають за майбутнє. І це дуже правильно, бо якщо заглянути в підтекст цього роману, то стає зрозуміло що справа не в богах, справа в філософських концепціях, це вони ведуть споконвічну боротьбу за наш розум і наші душі.

"— Я культурный герой. Мы занимаемся теми же глупостями, что и боги, но больше трахаемся, и никто нам не поклоняется. О нас рассказывают сказки, но среди них есть такие, где мы выглядим придурками, и такие, где нас рисуют в общем ничего себе."

Власне для мене це книга не стільки фантастична, скільки реалістична. Вона доводить, що ми живемо в унікальний час, живемо на зламі філософських концепцій. Тому я вважаю, що на повному серйозі вірити в існування бога-мученика, який керує вашим життям, який помер за ваші гріхи і живе на небі - це абсолютна дурниця, яка дозволяється або неукам, або ідіотам. Тому я вважаю, що не мати релігії, в сенсі точки опори, власного морального кодексу - це не менше дурисвітство.