Почав читання: 16.06.2014р.
Закінчив читання:10.07.2014р.
Мені часто кажуть: «Навіщо ти читаєш історичні романи? Чи не
простіше коротко почитати по період на Вікіпедії, або в підручнику історії?»
Так, це простіше, але тоді Історія перетворюється з розповіді, в
статистику, констатацію факту.
Втрачається глибина людських вчинків, лишаються поза кадром причини цих вчинків
і відчувається повна відсутність часового зрізу, себто саме того, що дозволяє
проникнутися тим періодом і краще його зрозуміти. В цьому ключі роман Айріс
Мердок, (так само як раніше прочитаний мною роман Пьєра Бенуа «Шлях велетнів»)
це саме той штрих який дозволяє завершити образ Ірландії, що воює за свою
незалежність. Без читання історичних романів дуже важко завершити повноцінність
образу тієї епохи, справді відчути ті причини що керували тодішніми людьми.
Роман пані Мердок в цьому плані, навіть дещо перегинає палицю, бо про саме
Великоднє повстання в ньому не так і багато, а набагато більше уваги присвячено
стосункам між людьми, між ірландцями і англійцями, між чоловіками і жінками,
між Ірландськими Волонтерами і англійськими солдатами. І лише десь на задньому
плані цих стосунків, десь позаду нездійсненних мрій сорокарічних ірландських
чоловіків, десь поміж любовними
історіями англійських солдатів маячить як привид той ірландський дух
визволення. На передній план він виходить лише в молодих хлопців, братів Дюмеїв
яких мало цікавлять гроші, жінки чи ще якась фігня, що так сильно потрібна іншим
персонажам, вони прагнуть лише одного – Вільної Ірландії, гордості за свою
країну, свободи. Саме в цьому і полягає найбільша трагедія поневолених народів –
старі занадто звикли жити в рабстві, молоді готові гинути і гинуть не встигаючи
передати нащадкам волі до свободи. Про це у романі прямо не написано, але це
читається між рядків, проявляється в незакінчених репліках персонажів. Можливо
саме в цьому цінність роману Айріс Мердок, у тому що дух вільної Ірландії вона
змогла заховати між сторінками книги?
