Почав читання: 22.04.2017
- Закінчив читання: 16.05.2017
Коли читав цю книгу,
то мав до неї дуже багато претензій. Не скрізь мені подобався стиль автора, не
відточений десятками написаних книг він трохи "різав слух" і
дисонував зі змістом. У мене були зауваження до незрозумілих переходів з мови
на мову, коли більшість глав написані російською, а потім раптом трапляються
вставки українською. Найбільше мене харила любовна лінія, яка видалася мені
частково недолугою, непроробленою і трохи зайвою в такій книзі, а еротичні
описи я чесно зізнаюся - пролистував, бо вважаю, що таке треба або дуже
майстерно, або не писати взагалі.
Але все змінилося,
коли я дочитав до останнього рядка цієї книги: "Памяти Максима
"Трассера" Сухенко посвящается…" Після цього я втратив будь-яке
право повчати автора книги. Бо це не художня книга, не текст написаний для
розваги, який можна поставити під сумнів чи сказати що "без оцього шматка
було б краще" Його можна прочитати і запам'ятати, бажано назавжди.
Зазвичай я кажу, що
писати книги про війну до момента закінчення цієї війни неправильно. Але думаю
тут все-таки інша ситуація. Ця книга - спогад, хай навіть в ній і є трохи
вигадки для кращого закручування сюжету. Якщо б вона не була написана саме тоді
коли була написана, ці події б стерлися з пам'яті, затьмарилися іншими і вже б
не резонували так сильно з тим, що відбувається всередині наших сердець. Тому я
дуже радий, що ця книга трапилася мені, що я її прочитав. Навіть попри
неідеальність тексту
