Ірвін Велш – «Порно»

Почав читання:26.03.2013р. Закінчив читання:24.04.2013р.

Неможливо взяти в руки книжку Велша, прочитати і відкласти в сторону. Так ніби тебе це не стосується, ніби те про що він пише відбувається десь так далеко в Едінбурзі, так далеко що можна і не звертати уваги на написане. Хочеш не хочеш, а читаючи Ірвіна Велша, стаєш актором, який за методикою Станіславського намагається проникнутися образом який має зіграти.

Ні, звісно, читаючи «Порно», я не намагався зняти його. Просто так чи інак починаєш бачити в людях які тебе оточують героїв книги і поводишся з ними відповідно до сюжету. І тоді чи то сам починаєш жити в своєму внутрішньому Едінбурзі чи то проектуєш його навколо себе як великий багатогранний проектор. І десь в глибині душі розумієш що те що ти робиш руйнує тебе з середини, знищує всі твої клітки і випускає на зовні твоїх демонів.

Ця книжка не просто опис того як колишні наркомани, шотландські гопники і просто ідіоти виростають і стають порно-режисерами, власниками клубів чи письменниками. Це одкровення про те що себе неможливо змінити, про те що твої страхи живуть з тобою вічно, про те що в кожному з нас живе зло і воно не так далеко як ми думаємо. Так цей текст точно не для слабких духом, не для вагітних і не для дітей до 16-ти., але не через наявність розпусних сцен чи постійну нецензурну лайку. Просто цей правдивий роман може зруйнувати рожеві палаци в їх слабких сердечках, може зірвати пов‘язку з їхніх облич і жорстокий світ загляне у ці перелякані очі і скаже: «Привіт, мудак».

Ірвін Велш – «Trainspotting»

Почав читання: 27.03.2012р. Закінчив читання:06.04.2012р.

Деякі народи як деякі люди дуже схожі між собою. Схожі не якимись псевдо-братськими зв’язками, не спільним історичним минулим, не якоюсь метою. Просто ці народи добре розуміли б одне одного якби спілкувалися. Можна проводити тисячі паралелей шукати спів падіння або їх не бачити впритул. Але факт для мене лишається очевидним, «Трейнспоттінг» Ірвіна Велша багато в чому перекликається з «Пациками» Анатолія Дністрового. Таке ж реалістичне змалювання шотландсько-українського дна, ті ж проблеми з наркотиками, те ж бажання вирватися з Тернополя-Лейта і втекти кудись де буде краще життя, гарніші дівчата, більше грошей і дешевший алкоголь. Як і книги Дністрового, цей роман Велша можна сприймати так як «євангеліє від героїну» (саме так написано в анотації) і для більшості цього поверхневого визначення цілком достатньо. Їм вистачає прочитати книгу і тихо радіти, що вони живуть краще, що їх синочок чи донечка не водяться з цими «покидьками і наркоманами». Але як на мене книга Ірвіна Велша то дещо більше ніж опис проблем з наркотою. Переклад дуже втратив від того що була неправильно переведена назва (в рос. перекладі вона звучить «На игле»), насправді це роман про старі вокзали які нікому непотрібні, про поїзди на які ніхто не хоче дивитися, про людей які заважають усім на світі. Це крик людей,що намагаються сказати про своє існування, довести що вони ще живі, але вже вмирають, що не можна закривати очі на незручні речі. Це стогін міст які не мають майбутнього, це плач пустих вулиць і сморід вагонів третього класу в яких немає пасажирів.

Це як Шотландія без середньовічних замків і звуків волинки, це Україна без шароварів і вареників, це те що ми маємо насправді, в сухому залишку.  Це реальність без прикрас і невиправданого оптимізму.  Це правда.