Автор береться за малу прозу коли не має сил, аби написати щось велике. Або в голові занадто мало думок для роману, або ти відчуваєш, що не стягнеш виписатися більше, аніж на есей чи коротеньку розповідь. А сказати щось хочеться, або навіть необхідно розказати, щоб виплеснути з себе емоції, щоб звільнити місце в голові і серці для чогось іншого. В такому випадку сідай і пиши малу прозу. Інша справа що з цими текстами потім робити. Автор видає малу прозу, коли треба щось видати, аби відстав видавець, або щоб було за що купити поїсти. Все сказане вище цілком підходить до книги "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки" Катерини Калитко.
Але ви нічого не подумайте, це справді хороша книга, ба більше - це одна з найкращих збірок маленьких незв'язаних з собою історій, яку мені доводилося читати протягом останнього часу. Майстерно описані герої, яких фізично відчуваєш, чудовий setting дозволяє закрити очі і побачити, я не жартую, майже реально побачити антураж, в який автор помістила персонажів. Хороша книга - це завжди трохи шизофренія, коли ти ніби роздвоюєшся і частина тебе залишається тут, з книгою в руках, а частина зникає між рядками тексту і живе десь там, всередині книги.
Книга "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки" це дійсно страшні казки. Можливо вона потрапила мені в руки в невдалий час, у мій особистий найтемніший період. Можливо відчуття приреченості, відчуття того, що нічого змінити не вийде як би ти не старався, це не з книги я взяв, а з своєї власної голови. Але мені справді було страшно під час читання. Ні, це не був якийсь ірраціональний страх, коли хочеш втекти якнайдалі і заховатися під ковдрою. Це було відчуття приреченості, яким пронизані всі історії в книзі Катерини Калитко. Все має статися саме так, попереду буде невідомість, чорна пелена яка закриває майбутнє і не дає там роздивитися щось хороше. Історії з книги понурим, приречений рядом проходять повз мої очі. Вони наче в'язні яких ведуть на розстріл, повільно пересуваючи ногами проходять повз. Читання таке і було, повільне, приречене, бо не кожного дня, не в кожен момент часу були у мене сили вмістити в собі страх перед невідворотністю.
Тож, якщо вам занадто радісно, якщо ви занадто щасливі, коли вас розпирає від добра і щастя, які потоками ллються з вас, краще візьміть книгу "Земля Загублених, або Маленькі страшні казки" Катерини Калитко і позбавте світ від свого непотрібного щастя
