Почав читання: 07.01.2014р.
Закінчив читання: 17.01.2013р.
Інколи мені здається, що ці люди, уся ця країна була
створена лиш для того, щоб вічно боротися за свою незалежність. А отримавши її
швидко втрачати і починати новий цикл боротьби. Як мало таких країн, де щирість
їхніх патріотів може посперечатися хіба з неузгодженістю між цими патріотами,
де бажання вмерти за свою націю перевищує бажання жити заради неї. І насправді,
я не знаю про яку країну я зараз говорю, про Україну, яка у мене зараз за
вікном, чи про Ірландію про яку я щойно прочитав…
Я починав читати цю книгу ще тоді, коли в Україні не
почалася революція, я закінчив її читати, а за два дні відбулися події які
поселили в мені надію, що українці не втратили своєї революційності. Я завжди
вважав революцію справою благородною, до якої треба приходити з відкритою душею
і чистими думками. Ірландські події майже сторічної давнини – довели мені, що
так воно і має бути, українські події, в яких я сам приймаю участь дають надію
на краще.
І те, що найбільше мене здивувало – це та аристократичність
з якою ірландці робили свою революцію. Робили її не криючись, відкрито і
публічно, так ніби казали: «у нас немає іншого шляху, ми не можемо відступити
навіть якщо б захотіли, це наш обов‘язок». Для цих людей свобода і боротьба
були чимось важливішим за власне життя. Це не був плебейський бунт, це не був
бунт голодних проти ситих, це не була боротьба за якісь ефемерні матеріальні
цінності. І це дуже гарно доводиться на прикладі типажів революціонерів. Хтось
з них хоче бачити результати революції, хтось вірить що ці результати побачать
їхні діти чи внуки, але ніхто не думає про власну вигоду:
Такому, как Конноли, всегда нужна надежда на победу. Его простая, плебейская натура нуждается в этом возбуждающем средстве. Усилие должно быть для него непременно связано с непосредственными и ощутимыми результатами. Если этих результатов нет, он сам их себе выдумает. Такой, как Пирс, напротив, душа поэтическая, он может бороться, зная, что будет побежден. Его царство — не от мира сего. Его глаза видят дальше, чем непосредственное поражение. Он согласен не быть в числе тех, которые увидят, как прорастет посеянное им зерно.
П’єр
Бенуа, підійшов дуже незвично до змалювання історії революції, окрім присутньої
усім французьким письменникам, любові до опису найдрібніших деталей, він подав
революційні події канвою для любовної історії. Спочатку такий сюжет мене дещо
здивував, відверто кажучи, роздратував, адже я звик вважати що Революція – то час
найбільшого напруження сил народу, час коли кожен має відкинути особисте і
працювати заради глобального. Але дочитавши книгу до кінця, я зрозумів, що
Революція це дійсно любов і найближче до цього почуття революційної любові
лежить почуття кохання до жінки.
В китайській мові слова «загроза» і «можливість» абсолютно
однакові. Думаю і в українській і гельській мові так само два слова, «любов» і «боротьба»,
мають визначатися одним словом – Революція. Кожен вибирає свій шлях у цих процесах,
хтось кидається в них з головою, хтось намагається відсторонитися і дивитися,
хтось турбується про результат цієї любові, а комусь подобається процес, проте
як казав сам автор:
Но, несмотря на все, кто-то выйдет из борьбы победителем, и этот кто-то — душа Ирландии. Она начинала уже меркнуть, она начинала исчезать. Наши либералы волочили ее по английским собраниям. О’Коннель, Парнелль, Редмонд заставили ее утратить среди бесплодной парламентской болтовни культ действия — сурового, возрождающего, освобождающего. Время компромиссов прошло. Нужно, чтобы время от времени народ обновлял свой союз с вековым идеалом...
Здається зараз ми оновлюємо свій зв‘язок з віковічними
ідеалами.
