Ця книга залишилася для мене незрозумілою. Ну тобто весь час, доки я її читав я думав що знаю про що вона, це була така собі читацька самовпевненість. Але на останніх сторінках, я зрозумів, що дуже сильно помилявся. Я чекав уже звичний мені текст Звонко Карановича, автора, книги якого я дуже люблю. Чекав історію про 30-річного сербського чоловіка під час війни, про те як він намагається жити під час бомбардувань, про те що найцінніше в житті це друзі, симпатичні белградські повії і розпивання алкоголю під правильну музику. Я очікував прочитати нову, сучасну прозу з місцевим сербським колоритом (і він там безперечно був) історію про любов на фоні війни, дружбу на фоні війни, війну на фоні війни. І тільки наприкінці книги я зрозумів, що насправді це книга про іншу війну, де помирають повільно і як правило дуже болісно – війну з собою, за те ким ти є. «Три картини перемоги» це така собі спроба зрозуміти де ти переміг, а де програв, книга звернена «в-себе», Каранович намагається проаналізувати себе, підводить певну риску, наливає собі в склянку віскі і падає в крісло. Ця книга не для читача, хоча її неймовірно цікаво читати, це текст був написаний як звільнення, як необхідність, бо далі має початися щось нове. Це текст-прощання. Ти можеш повернутися з війни, але насправді не повернешся, залишиш частинку її в себе в серці і вона роз’їдатиме тебе з середини. Повернутися з війни - це перемога. Повернутися собою - це перемога. Повернутися з війни, без війни в кишені – це перемога. Ти можеш мати щасливу родину, батьків які тебе люблять, справжніх чи прийомних і постійно шукати чогось іншого. Ти можеш ненавидіти біологічного батька за те, що він тебе покинув, можеш зневажати прийомних батьків за їх несправжність. Можеш все життя виправдовувати свої помилки тим що в тебе в дитиснтві щось було негаразд. А можеш зціпити зуби і почати робити хоч щось. Вирішити свої психологічні проблеми, помститися батькові який тебе кинув – це перемога. Забити на все – це перемога. Зрозуміти, що і ти робив дурниці і можливо ти теж батько, який когось покинув – це перемога. Ти можеш бути патріотом своєї країни, любити її щиро і ніжно, вболівати за неї і хотіти щось змінити, а можеш робити темний бізнес, давати хабарі і думати тільки про своє збагачення. Виїхати с Сербії (читай України) – це перемога. Лишитися на своїй Батьківщині і міняти її на краще – це перемога. Навчитися бути щасливим, де б ти не жив, вдома чи закордоном – це перемога.
