Ніколо Шеле - "Шизофренія"

Почав читання 21.04.2016р. - Закінчив читання 08.05.2016р

Укрсучліт все більше перетворюється в такий жанр літератури, що його можна впізнати мало не з трьох перших речень тексту. І справа тут не в особливій якості чи специфічно українському духу таких текстів, скоріше діло в абсолютному дилетантстві автора. Не пам’яатаю вже хто сказав ці слова: «Якщо ти можеш НЕ ставати письменником – не ставай, якщо можеш НЕ випускати книгу – краще не випускай». Очевидно той, хто ховається за псевдонімом Ніколо Шеле не чув цього вислову і це дуже сумно, бо той, хто хоче писати, має спочатку навчитися читати (слухати).

«Шизофренія» - це класично укрсучлітівська книга. Вцілому непогана ідея, про світ де люди мають мати по дві особистості, а шизофренією вважається наявість тільки однієї. Але ж виконання! Від стилістики написання інколи просто хотілося блювати скрутившись калачиком, аби мінімізувати свій контакт з Всесвітом, який дозволяє існування таких текстів. Такі тексти я називаю «письмом в одну лінію», бо сюжет ніяк не структуровний на логічні блоки, зупинившись посередині часто забуваєш що прочитав за 20 сторінок до того. Я ще безапеляційна «милість» написаного, яка б краще пасувала підлітковому роману для дівчаток, а не книзі про психологічні відхилення. Кращим виходом є читати такі книги за один раз, ковтаючи їх цілими, найкращим виходом є взагалі їх не читати.

Читаючи, я постійно задавав собі питання, що ж автор хотів сказазати цією книгою? Навіщо він її взагалі написав? Може ця істина має відкритися мені на останніх сторінках? Але ні, небо над моєю головою не розверзнулося, промінь світла не впав на мене і громовий голос не промовив «ну тепер ти зрозумів?!» навіть на останніх словах, останньої сторінки цього тексту. Все що лишилося в мені після книги це порожнеча і питання «навіщо?!»