Тексти Чарльза Буковскі можна описати наступним чином: ти приходиш на читання і чемно сидиш чекаєш початку, а автор тексту приходить п'яним, з двома блядями, бухає прямо на сцені, травить непристойні жарти, блює тобі під ноги, дихає в обличчя перегаром. Десь в проміжках між цими безумовно важливими справами він читає тобі уривки своїх текстів. І найдивнішим є те, що тобі подобається, ти справді отримуєш задоволення від цього процесу.
Буковскі дуже специфічна особа, його справді непросте життя так тісно пов'язане з його творчістю, що інколи я починаю плутатися чи це я читаю оповідання Буковскі, чи книгу про нього і його життя. Він не йде на компроміси, каже на хуйню "хуйня", не шукає обтічних формулювань, не намагається написати так, аби нікого не образити. Саме це робить прозу Чарльза Буковскі такою справжньою. Це небажання берегти ніжну психіку читача дозволяє побачити крізь оповідання Буковськи справжній світ, а не вихолощену псевдореальність, яку часто пропонують інші письменники. Власне само тому його твори й цікаво читати.
У збірці "Музика гарячої води" Буковскі саме такий, яким я його і чекав побачити. Всі історії в цій книзі пронизані одним лейтмотивом: про любов і життя в нашому декадантському суспільстві. Він пише коротко, але влучно, його персонажі це напівбожевільні художники, що трахають молоденьких дівчат заради того, аби знову відчути хоч щось і вилити це в написану картину, або пристарілі чоловіки, які втратили все й намагаються розібратися в питанні "а що ж залишилося у мене питомо істинного наприкінці життя". Але, якщо копнути трохи глибше, якщо вчитатися в написаний текст і спробувати проникнути в нього, злитися з ним, як під час сексу зливаються разом коханці, то можна відчути, так, саме відчути, а не прочитати, що насправді цей текст про жінок. Про тих, яким за 30(?), 40(?) років, які з різних причин, через життєві негаразди, особисту дурість, чи просто випадковість, опинилися самі, про їхнє непереборне бажання любити, віддавати теплоту комусь, бути корисними. І про те, що заради усього вище перерахованого вони готові на багато чого. Більшість історій з цієї збірки мають однакову канву, однакове тло для сюжету. Самотня, немолода жінка, яка з усієї сили намагається знайти чоловіка, (цим героєм як правило виступає альтер-его автора) і для успішності цих пошуків жінка не гребує ніякими методами. Чоловік же ж в оповіданнях Буковскі втомлений і зайобаний життям алкоголік, ідіот, який не розуміє того, що відбувається навколо нього. Він не розуміє як так сталося, що життя добігає кінця, що пора підводити якісь підсумки, які ніяк не хочуть підводитися. Тому робить те, що робив все своє життя, сподіваючись що це поверне йому старі добрі часи: тобто трахається, п'є і пише(ну або малює), чекаючи, що ця комбінація поверне молодість. Не повертає. Тому Усі чоловічі персонажі в Буковскі неодмінно страждають - таке їхнє покликання, така їхня доля. Щоб ми могли прочитати цю книгу і спробувати стати щасливішими, доки ще у нас є час, аби спробувати щось змінити. Хоча Чарльз Буковскі уже знає відповідь на наші намагання - нічого не вийде.
