Любко Дереш - "Остання любов Асури Махараджа"

Почав читання: 27.02.2017 р. - Закінчив читання: 28.03.2016р.

Те що проза Дереша є дещо специфічною, я зрозумів майже одразу, коли багато років тому натрапив на його книгу, здається це був "Культ". Тоді мені дуже сподобався той роман і я після нього прочитав ще кілька книг Дереша. Але вже десь на "Трохи пітьми" я зрозумів, що автор трохи відірвався від реальності, можливо навіть втратив зв`язок з читачем. Останні тексти вийшли заплутаними і незрозумілими, хоча тут не варто звинувачувати самого автора, якщо він розвивається швидше за своїх читачів, то це проблема не автора, а читача. Тим не менше я вирішив спробувати прочитати "Останню любов Асури Махараджа" бо попри все мені подобається стилістика Любко Дереша, подобається той підтекст, який він вкладає в свої тексти. І я ні хвилину не жалкував про свій вибір. Це було схоже на зустріч з давнім другом, з яким ви колись близько спілкувалися, а потім чомусь життя розвело вас в різні сторони. І от ви знову зустрічаєтеся і сідаєте поговорити про життя-буття. Так інколи виходить трохи пафосно і з зайвим моралізаторством, але ти готовий це пробачити другу. Ти бачиш його інфантилізм і деяку наївність, але розумієш, що і сам не ідеальний, тому дозволяєш йому цю слабкість. Але в будь-якому разі тобі з цим другом цікаво.
Мене нітрохи не здивував той факт, що книга засновується на індуїстській міфології, якісь певні передумови в творчості Дереша я помічав і раніше. І мушу сказати використання такого тла для книги - один з найвдаліших моментів в тексті. Мені і самому близькі індуїстські мотиви, ба більше такий спосіб сприйняття світу, раю і пекла, ставлення до людської душі, я взагалі вважаю найбільш наближеним до істини. Може тому мене і зацікавила ця книга, бо ж відомо, що нам подобається лиш те, що ми можемо спроектувати на свій власний досвід. Але мушу відверто зізнатися, мене дещо розчарувало закінчення книги, воно було якимось ніби змазаним і мені здалося, що автор поспішав закінчити книгу якнайшвидше. Власне певні підстави для цього були, на останній сторінці вказано, що книга була написана під час відомих подій 13-14 років, а починалася очевидно раніше, тому я розумію Дереша, якому під час таких подій важко було писати, але і лишати текст недописаним не хотілося.
Попри все, я думаю що "Остання любов Асури Махараджа" безумовно заслуговує на гарну відзнаку, це цікава книга, яка сподобається усім дерешенціанцям

Софія Андрухович - "Фелікс Австрія"

Почав читання 19.02.2017р. Закінчив читання 25.02.2017р. 

Вкотре переконуюся в тому, що немає особливого значення якість написаного тексту, а лише те, чи можеш ти цей текст споектувати на себе, побачити в головному герої себе. Якщо ти закриваєш очі і проводиш паралелі з своїм власним життям – будь впевнений, що книга тобі сподобається. Якщо ж ні… сподівайся що з часом ти змінишся і зрозумієш цей текст.
Книга Софії Андрухович безперечно цікава і я з задоволенням прочитав її, вона наповнена цікавими метафорами, яскравими описами і цілим набором красивезних галицизмів. Проте вона не про мене, вона не близька мені по духу, це лише красива історія яке нічим не зачіпає мій особистий внутрішній світ. І звісно ж вини Софії у цьому немає ніякої, вина скоріше всеціло лягає на мої плечі, бо це я виявився недостатньо освітченим для розуміння цього ромату, для розуміння його глибинної задумки (вірю що кожна книга цю задумку має, хай навіть і вкладав в неї лише своє бажання виговоритися на папір) Якщо чесно мені трохи соромно за таку свою поведінку. За свою некомпетентність з багатьох питаннях, я відсутність в мене розуміння таких «гуманітарних» текстів.
Стиль письма Софії Андрухович чимось нагадує мені стилістику радянських українських письменників, де словоформа була важливішою за сюжет. «Ті ж самі розлогі описи, обвішані цілим гамузом різноманітних діалектизмів так і рясніють в тексті поцяткованому кольоровими пелюстками описів страв і різних смаколиків» - ось приблизно в такому стилі написана більшість тексту. Звісно я можливо трохи перегинаю палицю, але напевно донька письменника має якусь норму синонімів і метафор на 1000 знаків тексту. Не те щоб це погано, просто це не той спосіб писання, який подобається особисто мені.
Але маю визнати, роман Софії Андрухович цілком вартує прочитання і можливо колись я перечитаю його знову і зрозумію трохи більше.