Лише на перший погляд книга "Похований велетень" - це історія про середньовічну Англію в часи після смерті короля Артура, в якій мирно вживаються брити й прийшлі сакси. Зовнішній шар цієї історії — це мандрівка старої пари бритів у сусіднє село, до свого сина. Автор веде оповідь про те, як вони зустрічають воїна-сакса, що хоче вбити дракониху, і пристарілого лицаря, що колись сидів за круглим столом з Артуром, і який теж полює на дракониху. Проте навіть на цьому найпростішому рівні сприйняття дивуєшся наскільки майстерно автору вдається передати дух раннього середньовіччя. Взагалі, я коли читаю текст, то як правило малюю в голові картинки, візуалізую прочитане. Чим яскравіша і деталізованіша картинка постає в моїй уяві, тим більше мені подобається книга, бо я ніби пірнаю в неї й починаю жити в тому, вигаданому світі. Читаючи "Похований велетень" я теж уявляв в голові потрібні образи, однак вони наче були приховані під тим, що фон Клаузевіц називає "туманом війни". Невідомо як працює цей світ, ти розумієш, що бачиш лише його маленьку частинку, проте знаєш, що три чверті істини ховається від тебе. Мандрівка старих бритів до сина, полювання воїна-сакса на дракониху - лише четвертина від сюжету. Тож я пірнаю глибше в цей туман і бачу інший рівень цієї книги.
Незвичний текст, в якому манерою натяків і напівтонів показується середньовічне життя Британії. Поселення різних народів живуть поруч, але майже не спілкуються. Хвилі завоювань, що накочувалися на британські острови створили дуже намішану етнічну картинку. Вони - наче фарби, які хтось постійно підливає в посудину, але не змішує. Пікти, кельти, брити, англи, дани, сакси, нормани, всі вони живуть поруч, ворогуючи й домовляючись одне з одним. Окрім всього іншого книга Ісігуро - це ще й змалювання середньовічного суспільства з його забобонами, радостями й горем. Оця четвертина суті книги — це розповідь про епоху, яку ми з висоти наших часів романтизуємо, уявляючи собі виключно у вигляді принцес, замків і лицарів, що рятують принцес чи то з замків чи то від драконів.
Проте і це не все, є глибший сенс, ще одна четвертина суті. Кожна спільнота, про яку пише Ісігуро, - відокремлена від сусідів, живе сьогоднішнім днем і нічого не пам'ятає про вчора і не хоче думати про завтра. Автор дуже майстерно показує це на прикладі "забудькуватості" членів цієї спільноти. Вони наче за порухом чарівної палички забувають про рудоволосу жінку, яка лікувала їх, коли та зникає з селища, батьки забувають про сина, коли він їде геть і майже не згадують про нього. Селище забуває про зниклу дівчинку, яку вони ще вчора шукали всі разом. Це власне і є одноденністю людей того періоду. У ментальному сенсі вони - як ті метелики, які щодня народжуються і помирають, живучи лише одним днем. Темні часи - це не про політику і навіть не про культуру. Темні часи - це про відсутність пам'яті. Не пам'ятати нічого, що може виходити за межі твого розуміння, забувати про це, окрім тут і зараз, - саме таким чином жила більшість людей в ті часи, не залежно від того, до якого народу вони належали. Алегорично цю відсутність пам'яті автор зображує у вигляді драконихи, яку і хочуть вбили лицар Артура і воїн-сакс. Це її дихання насилає на людей забудькуватість, це вона спричиняє стан речей, коли всі живуть лиш в сьогоденні. Проте що ж бачать мандрівники, коли таки доходять до лігва драконихи? Вона стара і немічна, їй залишилося жити зовсім трохи, а її дихання, від якого втрачається пам'ять це насправді закляття чарівника Мерліна, аби сакси й брити забули криваву різанину, яку вони влаштували, це спосіб повернути мир на знекровлені землі. Цей рівень книги, ця четвертина суті про забуття. Про те, чи можна ним прикривати злочини, про те чи треба мстити за кривду, про те, чи можна жити не помстившись. Це найбільш філософська частина тексту, що ставить багато моральних питань і виводить книгу Кадзуо Ісігуро за межі просто фентезійно-історичного роману.
Проте залишаться ще одна, остання четверть суті. Про що вона? Тут я залишу усім можливість визначити це самостійно, прочитавши книгу. Бо "Похований велетень" - справді важливий текст, який варто почитати людині, що вміє думати, й зробити свої висновки.
