Почав читання: 13.11.2013р. Закінчив читання: 23.11.2013р.
Почав
читання цієї книги, почувши від кількох знайомих про те що вона просто
неймовірна. Скажу відверто – неповірив і не тому, що не довіряв думці тих
людей, а просто знаючи свою алогічну вибірковість в любові до книг. І чесно
кажучи, я не помилився. Художньо-історична книга Андрія Кокотюхи, «багатопишучого
дедектевіста» і автора цілком пристойних гостросюжетних книг, це приклад
якісної літератури середнього рівня. З одного боку вона доступна для читання
широкому колу людей завдяки простому і я б навіть сказав дещо приземистому
стилю викладу, а з іншого боку таки цей роман несе в собі іскру цікавості. Але
про все по порядку.
Вже досить довгий час існує певний попит на лайт-історичні
книги. Нікому не цікаво читати багатотомні мемуари підстаркуватих генералів
(повірте, це буває дуже цікаво) або сухі історичні книги, де професійні
історики з завзятістю не менш професійних повій вже обсмоктали… кісточки усім
персонажам і винесли свій власний вердикт, в який і пропонують читачеві
повірити. Та й скажімо відверто, більшості просто ліньки розбиратися у всіх цих
хитросплетіннях подій, вони хочуть читати гарну і цікаву історію, в якій, в
найкращих традиціях голівудських фільмів буде зачин і кінцівка, де добро
переможе зло і скаже одну-єдину епічну фразу, притискаючи труп ворога до землі.
Тому й існує певний попит на «романи на історичну тематику», себто тексту
заснованому на історичному підґрунті, але з додуманими для додання гостроти моментами.
В принципі, у Кокотюхи вийшла дуже гарна версія такого роману. Якісно, цікаво,
динамічно розказана історія про командира УПА «Остапа» про його боротьбу не
лише на Волині, а й в воркутинських таборах. Проте визначальною рисою цього
роману, яка відділяє його він інших схожих книг, є те що написаний він з точки
зору не самих упівців, а їхніх ідейних противників. Власне в цьому романі
відобразилася вся історія ставлення до УПА мешканців центральної України (до
яких належить сам Кокотюха) від незнання і засудження, до цікавості і
захоплення. Книга однозначно рекомендована до читання для більшості адекватного
населення держави, будь-якого віку. Але не можу не додати і ложечку дьогтю… Ну
вже дуже простий стиль викладу у пана Андрія, мені в деякі моменти було
нецікаво читати через недолугість тексту, хоча вельми хотілося дізнатися що ж
там станеться далі. Власне це проблема особистої стилістики автора, а не його
книги, коли в інших жанрах, в яких пише Кокотюха, такий примітивізм сприймався
логічно, то тут він дещо різав око. Проте сподіваюся це не остання книга автора
в такій стилістиці і надалі він врахує моє побажання.
