Андрій Кокотюха – «Червоний»

Почав читання: 13.11.2013р. Закінчив читання: 23.11.2013р.

Почав читання цієї книги, почувши від кількох знайомих про те що вона просто неймовірна. Скажу відверто – неповірив і не тому, що не довіряв думці тих людей, а просто знаючи свою алогічну вибірковість в любові до книг. І чесно кажучи, я не помилився. Художньо-історична книга Андрія Кокотюхи, «багатопишучого дедектевіста» і автора цілком пристойних гостросюжетних книг, це приклад якісної літератури середнього рівня. З одного боку вона доступна для читання широкому колу людей завдяки простому і я б навіть сказав дещо приземистому стилю викладу, а з іншого боку таки цей роман несе в собі іскру цікавості. Але про все по порядку.

Вже досить довгий час існує певний попит на лайт-історичні книги. Нікому не цікаво читати багатотомні мемуари підстаркуватих генералів (повірте, це буває дуже цікаво) або сухі історичні книги, де професійні історики з завзятістю не менш професійних повій вже обсмоктали… кісточки усім персонажам і винесли свій власний вердикт, в який і пропонують читачеві повірити. Та й скажімо відверто, більшості просто ліньки розбиратися у всіх цих хитросплетіннях подій, вони хочуть читати гарну і цікаву історію, в якій, в найкращих традиціях голівудських фільмів буде зачин і кінцівка, де добро переможе зло і скаже одну-єдину епічну фразу, притискаючи труп ворога до землі. Тому й існує певний попит на «романи на історичну тематику», себто тексту заснованому на історичному підґрунті, але з додуманими для додання гостроти моментами. В принципі, у Кокотюхи вийшла дуже гарна версія такого роману. Якісно, цікаво, динамічно розказана історія про командира УПА «Остапа» про його боротьбу не лише на Волині, а й в воркутинських таборах. Проте визначальною рисою цього роману, яка відділяє його він інших схожих книг, є те що написаний він з точки зору не самих упівців, а їхніх ідейних противників. Власне в цьому романі відобразилася вся історія ставлення до УПА мешканців центральної України (до яких належить сам Кокотюха) від незнання і засудження, до цікавості і захоплення. Книга однозначно рекомендована до читання для більшості адекватного населення держави, будь-якого віку. Але не можу не додати і ложечку дьогтю… Ну вже дуже простий стиль викладу у пана Андрія, мені в деякі моменти було нецікаво читати через недолугість тексту, хоча вельми хотілося дізнатися що ж там станеться далі. Власне це проблема особистої стилістики автора, а не його книги, коли в інших жанрах, в яких пише Кокотюха, такий примітивізм сприймався логічно, то тут він дещо різав око. Проте сподіваюся це не остання книга автора в такій стилістиці і надалі він врахує моє побажання.