Почав читання: 18.10.2012р. Закінчив читання: 24.11.2012р.
За місяць можна встигнути так багато справ. Можна побудувати
паркан, а можна повністю пройти якусь комп‘ютерну іграшку, можна заробити одну
зарплату, можна народити 1\9 дитини, а можна на велосипеді доїхати до Львова і
назад. Одним словом можна зробити стільки всього корисного, але ж ні, мені
треба було читати Харукі Муракамі!
Зараз, оглядаючись на свою втрачену молодість, на цей
чудовий місяць мого життя мені стає дуже сумно. Сумно від того що я маю звичку
не кидати книгу, навіть якщо вона нецікава, сумно від того, що я купився на розповіді
про «мега-цікаві романи японського кафки». Можливо комусь і сподобається
історія що складається з написання одної книги, двох вбивств і одної зустрічі
розтягнена на трьохтомний роман, але як на мене, це цілком можна було вкласти в
невеличке цікаве оповідання, але аж ніяк не у три книги. А недолугі потуги
Харукі Муракамі імітувати стиль магічного реалізму викликає щонайменше
здивування. Ну невже так важко почитати хоча б того ж Кортасара, перед тим як
сідати за свою писанину? Ну це ж справді убого описувати фантастичний світ
двома місяцями замість одного, карликами і левітацією. Тут вже пане Муракамі,
або давайте більше пояснень і робіть свій твір фантастичним, або дотримуйтеся
канонів магічного реалізму і змусьте ваших героїв пів книги не дивуватися з
фантастичних елементів!
Чесно кажучи після закінчення першої книги я подумав що
напевно все саме цікаве має початися в другій книзі, знаєте це як сучасні
серіали, остання серія сезону робиться інтригуючою щоб публіка чекала
продовження. Але вже десь на середині другої книги я зрозумів що навряд чи я
щось хороше зможу тут знайти. Навіщо я брав в руки третю книгу я взагалі не знаю,
напевно справа у вихованні, ну не можу я кинути недочитану книгу, якось це не
по-людськи. А з іншого боку, хіба це людяно, писати таку відверту фігню?
