Почав
читання: 09.09.2015р. Закінчив читання:20.09.2015р.
Суть дороги
знаходиться десь дуже глибоко всередині мене. Десь звідти і проростає
необхідність рухатися цєю дорогою, як спосіб підтвердженян, що ти все ще живий,
що не просто так дихаєш повітрям, що в цьому всьому є якийсь хоч якийсь сенс.
Уже давно стало зрозуміло, що без квитка хоч кудись живеться мені дуже
некомфортно. Зате як тільки товстенькі продавці щастя з дивними, маніакальними
зачісками (яких це називають касирами залізничних кас) продають мені
квиток - життя налагоджується, все стає
на свої місця і я почуваю себе чудово.
Проте мені завжди
було цікаво які бувають інші подорожі, автомобільні чи мотоцикленті. Я був
впевнений, що в них є якась магія, якийсь особливий, таємний зміст який можна
розгадати тільки десь посеред-дороги між одиним містом і іншим:
«Самые лучшие дороги всегда соединяют одно ничто с другим, а добраться туда всегда можно другой дорогой.»
Існує певна філософія руху,
філософія дороги. Описати її мені ніколи не вдавалося, хіба висловити якимись
напіввигуками, напівемоціями, та й то не впевнений що вийде правильно і точно.
Але якщо комусь це і вдалося описати так це Роберту Персінгу. Насправді його «Дзен
і мистецтво догляду за мотоциклом» це філософський трактат в повному розумінні
цього слова. Ба навіть більше, він з тих ліпших філософських книг, які написані
настільки правильно і багато шарово, що ти бачиш що одним прочитанням тут не
обійтися, що треба буде повертатися до цього тексту ще і ще, переплітаючи прочитане
з власним життєвим досвідом і проїденими кілометрами, але це тебе не
відштовхує, а навпаки, приваблює все більше.
Персінгу вдалося словами
описати те, що я лише відчував. Ставлення до світу, до руху, до техніки:
«Дело в каком-то несращении разума и чувства. С технологией не в порядке то, что она никак понастоящему не связана с делами духа и сердца. Поэтому она вполне случайно делает слепые, безобразные вещи, и ее за это ненавидят.»
Це ж саме відчуваю і я, велику прірву між нашим почуттям до речей до досягнень науки і тим що ці досягнення можуть робити, як можуть міняти все навколо. Якщо первісній людині дати комп‘ютер вона почне за допомогою нього збивати банани, бо не уявляє (читай не відчуває) як ще його можна використовувати. Так само і ми емоційно не готові до використання багатьох досягнень. Можливо це пояснюється «гуманітарним впливом», те що Персінг називає «романтичним підходом». Хоча в нашому світі зараз страшенно не вистачає людей з технічним (або «класичним» за Персінгом) підходом.
Але головне звісно ж не це. Головне що книгу Роберта Персінга я зовсім не зрозумів, точніше сприйняв її геть не повністю. А це означає, що мені потрібно буде до неї повернутися рано чи пізно.
