Почав читання: 07.09.2018 Закінчив читання: 25.09.2018
Ця книга пройде непоміченою для більшості читачів. І не тому, що вона якась погана чи недолуга. Як раз навпаки, це однозначно один з найкращих текстів, які мені доводилося читати цього року. Просто вона не комерційна, вона не акцентується на популярному і актуальному. Вона про вічність, вона про узагальнення, вона про те, що і через сто і через двісті років буде актуальним. "Тема для медитації" це підсумок життя Леоніда Кононовича, це його будинок, його дерево і його син змішані разом. Це основа. Такі книги міняють свідомість, коли потрапляють тобі в руки, вони стають знаковими і важливими, вони не щезають безслідно, якщо ти вже її прочитав, доклав зусиль аби зрозуміти і прийняти.
Якщо запитати про що цей текст, то можна багато годин говорити переказуючи сюжет, але все рівно так і не наблизитися до істини. Це все рівно, що спробувати переказати історію свого життя якійсь людині, а потім ще й зробивши з нього висновки. Спробувати звісно можна, але той, хто почує цю історію все рівно мало зрозуміє, адже щоб усвідомити повністю чиєсь життя його треба прожити. Так само у "Темі для медитації" стільки пластів сенсу, що переповідаючи один, точно загубиш якийсь інший, не менш важливий. Цю книгу неможливо читати швидко, ковтаючи, вона, виправдовуючи свою назву справді медитативна. Її не прочитаєш "в-пів-ока", похапцем, в перервах між справами. Про неї треба думати і міркувати, розслаблятися, відкидати щоденні проблеми і повільно пірнати в неї, як в воду.
"Тема для медитацій", як власне і самі медитації, не лікує, але дозволяє розставити на свої місця все в житті, дозволяє відділити минуле від майбутнього, побачити де ти був і куди прийшов. Хоче того читач чи ні, але читаючи уривчасті розділи книги Леоніда Кононовича, ті розділи які починаються завжди з трикрапки і так само раптово закінчуються, так от читаючи цей текст, хочеш того чи ні, починаєш ставити себе на місце головного героя. Ні я не вступав в 1970-му в Університет і не стикався з "активними комсомольцями", але бачив в житті різноманітних "активістів" і усвідомлюю як вони себе поводять. Я не жив в 1933-му і не бачив на власні очі Голодомор, але і моя родина від нього постраждала, це також і мій персональний біль, тож я розумію про що пише автор. Мій дід не був петлюрівцем, але ним був прадід, який не хотів іти в колгосп і чекав повернення української влади. За це, а ще за відмову записатися в колгосп, за те що все життя працював і вмів заробити, за те що мав шмат землі, який обробляв і не хотів віддавати його в колгосп, мого прадіда заслали в Сибір, де він і загинув. Тож в мені всередині десь теж резонує історія з дідом головного героя, якого знищили комуністи. Я не займався самвидавом, не потравляв в КГБ, але… потрапляв в СБУ. Тож і тут усвідомлюю, ситуації, трохи знаю її з середини. Всі ці маленькі співпадіння разом створюють причетність до спільного, якщо хочете до одного спільного організму, якого називають нацією.
Час йде, минають роки, а історія рухається по колу, карма так чи інакше наздоганяє українців. Не проводити паралелі з своїм власним життям, читаючи цю книгу, просто неможливо. Але пояснити її, описати про що вона мені справді важко. Навіть зараз, пишучи ці рядки, я розумію, що нічого не зміг пояснити, мені не вдалося розказати про що насправді ця книга. Тому у вас є лише один шанс - взяти її і прочитати, я думаю ви не пошкодуєте
Показ дописів із міткою Леонід Кононович. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Леонід Кононович. Показати всі дописи
понеділок, 1 жовтня 2018 р.
вівторок, 6 червня 2017 р.
Леонід Кононович - "Чигиринський сотник"
Почав читання: 17.05.2017 - Закінчив читання: 30.05.2017
Книжковий магнетизм, це таке фізичне явище, яке ще не дуже описане вченими, але саме це явище притягує людей до книгарень і змушує їх виходити звідти з пакетом з кількома книгами. Але залишимо цю тему майбутнім дослідникам, я лиш хочу сказати, що мене не просто так потягнуло в той день в книгарню і не просто так я взяв в руки книгу "Чигиринський сотник". Можна було б подумати, що це просто збіг обставин, я опинився у вдалому місці у вдалий час, але ще була вдала порада прочитати цю книгу, обкладинка, яка вдало привернула мою увагу. Чи не забагато збігів? Тому краще вважатиму це знаком, що я мав прочитати роман Кононовича.
Книга "Чигиринський сотник" для непосвячених може бути просто казочкою, читаєш її собі і радієш, тут тобі і пригоди і відьми з чарівницями і знахарками і всілякі магічні штуки на фоні козацької старовини. Я б сміливо давав би читати цю книгу своєму сину в доволі юному віці. Це звісно якби у мене був син.
Але якщо читачеві цієї книги пощастило мати в голові трохи знань про стародавні язичницькі вірування і про те, як ці вірування інтерпретувалися в середовищі запорозьких козаків, то відкривається новий, абсолютно незвіданий пласт цікавого в цій книзі. Це вже не просто красива казка, ця історія обростає дуже цікавими алюзіями на тему впровадження християнства в Україні. Я не знаю чи симпатизує сам автор язичництву чи християнству, чи може взагалі атеїстично вірить в Літаючого Макаронного Монстра, але кілька разів, протягом читання книги я ловив себе на думці, що Кононович поставив собі за тему дуже тісно переплести вірування своїх персонажів так, щоб їх неможливо було чітко ідентифікувати в площині підтримки чи не підтримки християнства.
Герої Кононовича на сторінках роману, постійно наголошують, що вони є "лицарями Дажбожими" при цьому обрядовість їхніх дій, молитви, звернення до бога, дуже християнізована. Не знаю, чи зробив це автор свідомо, щоб таким чином "примирити" давнє українське вірування з нав'язаним пізніше християнством. Проте найцікавіше те, що Леонід Кононович, можливо, єдиний автор, якому вдалося це зробити. Таке поєднання не виглядає недолугим, не порушує цілісність всієї розповіді, не порушує органічності історії.
Але є і ще один рівень пізнання цього роману - умовно можу назвати його "філософським рівнем". Це апелювання, до глибинного українського (чи то краще сказати козацького) наративу - історії про божественну сутність повстання Хмельницького. Це один із опорних стовпів української традиції, на якій тримається уся наша національна ідея. Як на мене, глибинна, підсвідома причина, чому "Чигиринський сотник" буде подобатися читачами саме в тому, що українському читачеві Леонід Кононович стимулює саме ту частину мозку, яка відповідає за національну самосвідомість. Цікаво було б почути відгук про цей роман якогось читача, який перебуває поза українською культурною традицією і бажано геть не знайомого з нашою ідентичністю, думаю для нього ця книга просто залишилася б фантастичною казкою, про магію і чарівників.
Для українців ж натомість це важлива книга, яка буде цікава і дітям і дорослим і язичникам і християнам і любителям фантастики і любителям історії. Читайте.
Книжковий магнетизм, це таке фізичне явище, яке ще не дуже описане вченими, але саме це явище притягує людей до книгарень і змушує їх виходити звідти з пакетом з кількома книгами. Але залишимо цю тему майбутнім дослідникам, я лиш хочу сказати, що мене не просто так потягнуло в той день в книгарню і не просто так я взяв в руки книгу "Чигиринський сотник". Можна було б подумати, що це просто збіг обставин, я опинився у вдалому місці у вдалий час, але ще була вдала порада прочитати цю книгу, обкладинка, яка вдало привернула мою увагу. Чи не забагато збігів? Тому краще вважатиму це знаком, що я мав прочитати роман Кононовича.
Книга "Чигиринський сотник" для непосвячених може бути просто казочкою, читаєш її собі і радієш, тут тобі і пригоди і відьми з чарівницями і знахарками і всілякі магічні штуки на фоні козацької старовини. Я б сміливо давав би читати цю книгу своєму сину в доволі юному віці. Це звісно якби у мене був син.
Але якщо читачеві цієї книги пощастило мати в голові трохи знань про стародавні язичницькі вірування і про те, як ці вірування інтерпретувалися в середовищі запорозьких козаків, то відкривається новий, абсолютно незвіданий пласт цікавого в цій книзі. Це вже не просто красива казка, ця історія обростає дуже цікавими алюзіями на тему впровадження християнства в Україні. Я не знаю чи симпатизує сам автор язичництву чи християнству, чи може взагалі атеїстично вірить в Літаючого Макаронного Монстра, але кілька разів, протягом читання книги я ловив себе на думці, що Кононович поставив собі за тему дуже тісно переплести вірування своїх персонажів так, щоб їх неможливо було чітко ідентифікувати в площині підтримки чи не підтримки християнства.
Герої Кононовича на сторінках роману, постійно наголошують, що вони є "лицарями Дажбожими" при цьому обрядовість їхніх дій, молитви, звернення до бога, дуже християнізована. Не знаю, чи зробив це автор свідомо, щоб таким чином "примирити" давнє українське вірування з нав'язаним пізніше християнством. Проте найцікавіше те, що Леонід Кононович, можливо, єдиний автор, якому вдалося це зробити. Таке поєднання не виглядає недолугим, не порушує цілісність всієї розповіді, не порушує органічності історії.
Але є і ще один рівень пізнання цього роману - умовно можу назвати його "філософським рівнем". Це апелювання, до глибинного українського (чи то краще сказати козацького) наративу - історії про божественну сутність повстання Хмельницького. Це один із опорних стовпів української традиції, на якій тримається уся наша національна ідея. Як на мене, глибинна, підсвідома причина, чому "Чигиринський сотник" буде подобатися читачами саме в тому, що українському читачеві Леонід Кононович стимулює саме ту частину мозку, яка відповідає за національну самосвідомість. Цікаво було б почути відгук про цей роман якогось читача, який перебуває поза українською культурною традицією і бажано геть не знайомого з нашою ідентичністю, думаю для нього ця книга просто залишилася б фантастичною казкою, про магію і чарівників.
Для українців ж натомість це важлива книга, яка буде цікава і дітям і дорослим і язичникам і християнам і любителям фантастики і любителям історії. Читайте.
Підписатися на:
Дописи (Atom)

