понеділок, 24 жовтня 2016 р.

Аркадій і Борис Стругацькі - "Полдень, 22-й век"

Почав читання 05.10.2016р. Закінчив читання 14.10.2016р.
Завжди хочеться щоб не було проблем, щоб всі жили довго і щасливо, самовдосконалювалися, розвивалися, досліджували не заважаючи нікому навколо. «Щастя для всіх і задарма» як казали ці ж таки Стругацькі. Можете зі мною не погоджуватися, але всі (ну чи принаймні більшість) їхніх творів сповідують цей принцип. В книгах братів Стругацьких практично нема беззмістовно злих персонажів, які чинять зло просто тому що можуть. Збірка розповідей «Полдень 22-й век» не виключення. Людство, що розселилося по галактиці, головною метою свого існування ставить дослідження Всесвіту, ексцеси якщо і стаються, то лише через незнання, або через фатальну випадковість. За замовчуванням всі персонажі потенційно хороші, лише погані обставини інколи змушують їх чинити нехороші речі. Нічого вам це не нагадує? А мені дуже нагадує пропаганду пізнього совка, з усіма цими «старими, добрими радянськими фільмами» які мають вчити нас хорошого. Давайте всі разом зробимо вигляд, що у нас все добре, що ми щасливі і здорові, що в нас найкраща політична організація, найкращі освіта і медицина, найрозумніша молодь, найдосвідчешіні старші люди і всі разом ми так щасливо живемо разом. Ось він принцип «щастя для всіх і задарма». Що з таких принципів виходить в реальному, а не книжковому світі ми добре знаємо. Вже 26 років ми не можемо позбутися наслідків цього бажання, яке хтось загадав Золотій Кулі, вже і Кулі немає і Зони, а ми досі щасливі задарма.
Але ця збірка все ж про інше, пробачте мене , трохт відволікся я. «Полдень 22-й век» розказує про майбутнє людства, про те яким би воно могло б бути, якщо б слова відповідали вчинкам і за розповідями про рівність і чесність саме ці вчинки б і стояли. Що було б якщо дійсно найбільшою цінністю людини було пізнання, а не накопичення. Якщо б летіти до зірок було б важливіше ніж собачитися на Землі. Якщо думка про ближнього була б для сучасної людини важливішою, аніж думка про своє власне. Може все це нас ще чекає, хто знає, ми можемо почекати ще якусь сотню років і побачити хто був правий.