Почав читання: 23.05.2012р. Закінчив читання:12.06.2012р.
Альбер Камю для мене завжди був письменником яким можна було
хизуватися. Ти просто кажеш що ти читав Камю і одразу від тебе починає пахнути
повоєнною Францією, круасанами і вечірньою Сеною. Камю міг би бути одним із
письменників за допомогою якого можна знімати дівчат, якби мені це було б
потрібно. Але зовсім інша справа справді почати читати Камю, і читати не
відомого всім «Стороннього», а щось більш важке і концептуальне як от «Чума».
Не можу сказати що мені не сподобалося. Просто під час
читання я чітко відчував, що не дотягую до цього тексту, що мого інтелектуального
рівня явно не вистачає для розуміння ідеї. А це, знаєте, не дуже приємні
відчуття. Камю для мене письменник прекрасних живих описів, якось непомітно він
створює в моїй голові цілий світ. Проте загальна суть твору чомусь постійно від
мене тікала. Я впевнений що цей текст не про чуму і не про епідемію, це щось
більше ніж просто нудний текст про смерть від хвороби, але про що саме я
сказати не можу. До Камю треба шукати особливий підхід, як до витонченої
панянки з якою бажаєш познайомитися. Не можна просто підійти до неї і сказати «я
хочу тебе почитати», не можна діяти нахабно і самовпевнено. Аби зрозуміти
Альбера Камю треба прожити половину його життя і тільки тоді, можливо, істина
його творів зможе відкритися читачеві.
