Деякі книжки існують тільки для того щоб шокувати тебе і викликати в тебе, лінивий читачу хоч якісь емоції. Втомлені від велетенської кількості літературного бруду, сучасні споживачі літер складених в слова, потребують чогось такого, що зможе відірвати їх від буденності. Хай навіть це буде настільки хворий, збочений, брудний текст, як у Шарлоти Роч. Але вони потрібні, читаючи ці неприкриті ніякою мораллю і здоровим глуздом слова, ти починаєш краще позиціонувати свої смаки в інших літературних жанрах. Шукати якийсь глибинний зміст чи подвійне сюжетне дно в романі пані Шарлоти геть не варто. Його там не те щоби зовсім немає, але скажімо так – банальна історія підліткового нонконформізму на межі дорослішання це вже настільки заїжджена тема, що тільки лінивий автор не відмітився в ній. Головна принада роману Роч в тому, що вона абсолютно не заморочується тим про що пише, якщо мають бути кров, кишки і хуйня то повірте мені, вони там обов'язково будуть. І як на мене це добре, бо це додає чесності в любовний трикутник «автор-книга-читач». Ти відчуваєш, що авторка не намагається тебе наїбати, не приховує якихось моментів, бо вони бачите неестетичні чи можуть травмувати твою тонку раниму душу. Ні, вона розсуває ноги ствоєї книги перед тобою і кажи «Дивися і можеш навіть помацати». Взагалі деякі моменти мені було читати дуже неприємно, інколи холодок пробігав по спині і шлунок підступно скорочувався ніби кажучи «чувак, що ти там блять читєш, я зараз блювану». Але попри це було дуже цікаво, як ще спобує мене епатувати авторка, показуючи все як є. Ось наприклад одна з спроб здивувати мене:
«Еще я обожаю, чтобы меня вылизывали, когда я истекаю кровью. В самом деле, это способ проверить мужество партнера. Прекратив лизать, он подымает глаза, и я его целую — тогда мы похожи на пару волков, только что растерзавших косулю.»Попри надвичайно помітний дискурс нонконформізму в книзі Шарлоти Роч ще є один цікавий підтекст, який як на мене може залишитися непоміченим для неуважного читача. Це дискурс звіриної поведінки, не обтяженої суспільними нормами. Головна героїня, своїм прикладом показує що так жити теж можна, вона відкидає усі суспільні надбудови і живе так як вважає за потрібне. Трахається коли хоче, їсть що бажає, ображає людей які їй не подобаються. І от тут постає, як на мене головний дуалізм цієї книги – героїня сповнена купи комплексів і психологічних проблем одночасно відкидає суспільний договір спільноти в якій живе і цим самим знищує причину по якій в сучасних людей трапляються психологічні проблеми. Вона одночасно нормально-ненормальна, ти хочеш в неї закохуватися і вона тобі бридка, ти її зневажаєш і захоплюєшся. Бо насправді вона це ми, які змогли позбавитися диктату цивілізованості.
