Я люблю фантастичні книги, які описують життя людства через сотні і тисячі років. Це ніби дозволяє заглянути нам за "горизонт планування", змоделювати і приміряти на себе майбутнє наче новий костюм. Фантастичні книги є двигуном прогресу, потужнішим ніж наука, бо науковці лише намагаються навчитися робити те, що вже вигадали фантасти. Я люблю філософські книги, які намагають зрозуміти проблематику людини майбутнього. Що вона буде відчувати, як буде думати, які проблеми матиме. Такі книги дозволяють людству не потрапити в "пастку майбутнього" коли в гонитві за новими ідеями ми забуваємо про наші базові почуття. Філософські концепції - це запобіжник який перегорить, коли людство в своєму розвитку зверне кудись не туди.
Ось власне про що книга Ярослава Мельника, він моделює почуття людини майбутнього, намагається відтворити її страхи і переживання. І тут я з паном Мельником дуже сильно погоджуюся. Активно розвиваючи технології ми, тим не менш, забуваємо про інший бік медалі, про людські почуття, про етику майбутньої людини. Страшенно люблю вислів Еріха Фрома, який сказав:
"Человеческий мозг живет в двадцатом веке; сердце большинства людей - все еще в каменном"У "відчуттєвій моделі людини" ми все ще недалеко пішли від мавп, ми досі лише шукаємо задоволення і реагуємо на зовнішні подразники, ми діємо примітивно, намагаючись цей подразник усунути. Це спричиняє певний перекос в розвитку людства - особина з єдиним бажанням отримати шматочок насолоди (їжа, сон, секс) і одночасно з ядерною зброєю, космічними апаратами і доступом до генної інженерії, може наробити великої шкоди і собі і оточуючому світові. Утилітарна функція книги Мельника - показати нам цю невідповідність, аби ми хоча б почали думати про те, як усе виправити.
Немає коментарів:
Дописати коментар