Історія циклічна. Кілька років тому я був на концерті мого близького друга-музиканта, слухав його гру і дивувався наскільки ж все таки він, талановита людина. І найперший його талант - пройобувати власне життя, заливаючи його алкоголем, наркотиками і некрасивими, але доступними хвойдами. Я думав щось про унікальність нашого часу, в якому перед музикантом, художником, письменником стоїть стільки викликів, стільки перешкод. Я уявляв як перед магазином Вічності з вивіскою "Акція! Тільки сьогодні, 10 років відомості і слави за твою душу", стоїть в черзі мій друг і відрізаючи від свого серця по шматку обмінює цю криваву субстанцію на ноти своїх нових творів. Але я був неправий. Це не унікальне явище, це вже відбувалося раніше в інші часи і з іншими людьми, про це дуже гарно написав Хуліо Кортасар.
Він спробував розказати історію свого друга музиканта, історію його стосунків з коханою, тою, що її називають "музика". І читаючи цей текст, я вкотре ловив себе на думці, як все такі схожі стосунки джазмена з твору Кортасара на стосунки з жінкою. Не просто якоюсь черговою пасією, яка нічого і ніколи не значила. Не з тими безликими "ніким" які оточують відомих і не дуже музикантів, приходять ввечері після концертів, і дозволяють скористатися їхніми холодними пальцями і вологими вагінами. Ні, я зараз кажу про ту, особливу людину, яка вип'є тебе до дна, спустошить твою душу і розіб'є твоє серце. Сама так і діє музика:
"Пусть музыка спасет хотябы остаток вечера и выполнит, в общем-то, одну из своих худших миссий - поставит добротную ширму перед зеркалом, и сотрет нас на пару часов с лица земли"Колись я теж думав, що колись напишу книгу про свого друга-музиканта, коли він стане відомим. Але після прочитання цього тексту розумію, що у цьому немає потреби, адже Хуліо Кортасар вже зробив це до мене і виконав цю роботу настільки якісно і точно, що тепер просто немає потреби писати тексти про музикантів і їх стосунки з музикою.
Немає коментарів:
Дописати коментар