Любко Дереш – «Архе»

Почав читання: 19.10.2013р. Закінчив читання: 31.10.2013р.

Ні, це не текст і не роман. Назвати його так було б злочином проти людськості і літератури. Це мета текст – себто текст про текст, це слова які не описують слова чи явища, а скоріше розповідають про самих себе. Це надбудова над текстом, другий пласт роману, який пишеться на підґрунті уже написаного, а потім зрізається вершечок і публікується.

Постмодернізм? Нахуй той ваш постмодернізм! Цей текст – незв‘язні бурмотіння невиліковних хворих, дбайливо зібрані авторам по психушках нашої Батьківщини! Безперечно, Дереш добіса талановитий письменник, думаю він аж занадто талановитий, бо намагаючись вписати в свій твір подвійне чи потрійне дно він втрачає те перше, першочергове, на якому нібито має в‘язатися сюжет. І у результаті виходить дуже цікавий есперимент: роман-шаманське закляття, складене з візій, наркотичних глюків, запахів спідниць і пилу, бензину чи старого 19-го сторіччя. Здається Дереш мав на меті створити найбільш химерне з усього що бачила література. І пішов по „найбільш-єдиному“ шляху – вимовляти, викрикувати слова, відчиняти вікна і виливати окремі речення на випадкових перехожих, аби потім підстерігати їх в нічних парках і повертати собі скинуті на них свої шматки тексту. А потім безкінечно компонувати його в те, що колись, потім, можливо, назвуть романом. І на цьому шляху Дереш не один письменник, але безперечно найбільш успішний. Та і чи можна назвати це письменництвом, скоріше рекурсивними рефлексіями на самого себе.

Чи можна читати цей текст? Ні. Чи можливо його зрозуміти? У жодному разі. Це просто шматок чужої голови, зріз думок виблюваних підтоптаним алкоголіком на чистий асфальт наших з вами душ.