Валерій Ананьєв – «Сліди на дорозі»

Почав читання: 29.08.2018 Закінчив читання: 07.09.2018

У багатьох відгуках на книгу "Сліди на дорозі" я чув, що це книга про війну. Так справді можна було б подумати, якщо не дуже уважно читати її, або не мати бажання копнути трохи глибше. Насправді, це книга про свободу, про те, як бути вільним, як перемагати себе, своїх власних демонів, ця книга про те як стати Людиною. Саме тому Валера Ананьєв в кінці книги вбиває свого головного персонажа. Персонажа, який безперечно був автобіографічним. Протягом всієї книги читач не сумнівається про те, що цей головний герой - це сам Валера. Аж тут раптом вибух, кров, біль, смерть... Спочатку я не зрозумів чому в автобіографічній книзі автор, який вижив на цій війні, все-таки вбиває головного героя. Але трохи поміркувавши, усвідомив, що зробив він це через скромність. Герой книги осягнув важливі життєві істини, пройшов довгий і тернистий шлях від маленького хлопчика, який не розуміє як працює цей великий і незрозумілий світ, до чоловіка, який уже точно не пропаде в житті, бо пізнав його суть.
Я впевнений: війна, що в цій книзі виступає як фон, історичне тло, на якому розгортаються події, дозволила Валері Ананьєву, як і персонажу його книги, усвідомити хто він є і ким хоче бути. Проте автор не хотів хвалитися цим досягненням, тому на останніх сторінках він вистрілив по своєму герою з гранатомета, розірвавши цей зв'язок між ними на тисячу фрагментів. І це правильно, так і має бути. Бо "Сліди на дорозі" це не весь шлях, це лише один відрізок. Його потрібно пройти, зафіксувати в книзі й... забути. Забути заради можливості рухатися далі, заради можливості жити. Книга не повинна тягнути автора на дно. Вона і не буде.
Весь той травматичний досвід, про який автор розказує в книзі, не зміг його зламати. Тому якоюсь мірою "Сліди на дорозі" можна вважати книгою психологічною. Це ніби розповідь, яку розказує воїн на прийомі у психоаналітика, це посттравматичний синдром зафіксований в папері, аби він не отруював голову і серце. Думаю саме такий спосіб є найкращим для усіх хто страждає ПТСР. Виписуватися, виливати на папір усі думки такими як вони є, бути чесним з собою і читачем, не прикидатися, не приховувати нічого: ні хорошого, ні поганого.
Сам Валерій Ананьєв неймовірна людина, він сам пройшов відомий паломницький шлях, який звуть "Дорогою святого Якова". Зробив він це не з релігійних мотивів, а заради усвідомлення себе. Слідкувати за його подорожжю можна було онлайн, що я з великим задоволенням і робив. Зараз, наскільки мені відомо, Валерій планує ще одну мандрівку, сподіваюся після неї вийде його нова книга.