Віктор Франкл - "Людина в пошуках справжнього сенсу"

Почав читання: 18.08.2018 Закінчив читання: 27.08.2018

Моє зацікавлення тим, як працює людський мозок в розрізі емоцій, почався дуже давно. Я б навіть назвав це зацікавленням в психології, але значення виразу "цікавлюся психологією" дуже скомпрометоване книгами "Як стати багатим і успішним" "5 простих кроків змінити свою свідомість" чи "Щастя. Покрокова інструкція" яку читають альтернативно обдаровані й не обтяжені інтелектом люди. Мій читацький шлях був досить типовим: спочатку твори Фройда, потім, коли я войовниче не погодився з його поясненням всіх проблем за допомогою лібідо, читав критиків Фройда. Того ж таки Еріха Фромма я ковтнув і спробував перетравити, власне всі ті думки, що зараз є в моїй голові - то власне і є результат травлення ідей Фромма в моєму мозку. Аж тут мені в руки потрапляє книга Віктора Франкла "Людина в пошуках справжнього сенсу". Так назва дещо претензійна, проте отримати відповідь на це "питання життя, Всесвіту і взагалі" мені аж дуже кортіло, тому я взявся до читання.
Ще з перших сторінок автор пояснив мені, що розбив цю книгу на дві частини. В першій він розкаже про своє життя в нацистському концентраційному таборі, а в другій частині розповість про свою наукову теорію "логотерапію". Мене трохи здивував такий поділ, якщо чесно, але я вирішив, що саме розуміння проблем життя в концтаборі дасть мені як читачеві ключ до усвідомлення теорії Віктора Франкла.
Читаючи першу частину, я весь час хотів якомога швидше перейти до другої. Не тому що я якось нівелюю важливість досвіду в концтаборах, применшую страждання людей, що пройшли через них чи заперечую досвід набутий цими людьми в таких жахливих місцях. Зовсім ні. Просто нічого аж особливо нового я в цій частині не прочитав. Не так давно я закінчив читати "Іскра життя" Ремарка, де про це все було написано надзвичайно майстерним чином. Після художньої книги Ремарка, реальні спогади виглядали мляво й нецікаво. Але це не вина Віктора Франкла, скоріше це власне моя проблема, тож я продовжив читання.
І от заповітна друга глава, і вже з перших сторінок автор вражає мене головною ідеєю своєї теорії. Він каже, що більшість людських проблем не через невдоволене лібідо, не через сексуальну фрустрацію, як про це говорив Фройд, а через відсутність сенсу життя. Дай людині цей сенс і вона зможе пережити будь-які життєві кризи. Дуже важко сперечатися з цим твердженням, настільки воно влучне. Я одразу ж згадав як в часи буремної юності шукав "сенс життя" намагаючись якось з цим питанням розібратися. (У мене навіть є недописаний роман на цю тему)
Десь сторінок десять, коли автор розказував про цю теорію смакував нею, крутив нею навсібіч, показуючи її з усіх боків, я був в захваті. "Якщо перша ж думка другої частини книги така цікава і глибока, то що ж буде далі" - думав я собі. Але нових цікавих ідей не було і не було. Власне вся ця книжка - це просто обігрування однієї думки з великим вступом у вигляді першої частини.
Взагалі у мене склалося таке враження, що вся книга це велика реклама у вигляді книги. Франкл ніби каже "от тут я придумав класну психотерапевтичну фігню про сенс життя, приходь до мене на сеанс, лягай на кушетку і я тобі розкажу про неї". І я б навіть сходив, от чесно. Якщо я вже й так подумую про це, то з усіх психоаналітиків обрав би саме логотерапевта Франкла. Але от біда, Франкл помер і вже не зможе мене вилікувати. Доведеться, певно, бути хворим і далі шукати сенс життя самостійно.