Роберт Гайнлайн - "Двері в літо"

Почав читання 15.04.2016р. - Закінчив читання 19.04.2016р.

Зазвичай я сам добираю книги які буду читати, але часом трапляють такі книги (чи скоріше такі люди, що радять правильні книги) які просто неможливо оминути. Якось так випадково трапилося, що в дитинстві, в час коли я найбільше захоплювався фантастикою, я не читав Гайнлайна одного з «великої трійки». Виправляюся і надолужую, хай вже пробачить мені автор, що роблю це так пізно.
Якщо відверто, я б не відносив цю книгу до фантастичних книг. Ні звісно, в ній є всі ознаки фантастики і «кріокамери» для заморожування людей і переміження в часі і купа роботів. Але як на мене суть цієї книги у іншому. Гайнлайн дає дуже гарний меседж – як треба ставитися до власної роботи і творчості, як на мене, те що він пропонує це ідеальна модель. Роби те що любиш, роби якнайкраще, вдосконалюйся до непристойності, не цінуй гроші, а цінуй винаходи. Усе інше дрібниці. А ще люби котів, бо це дуже важливо :) Стиль письма Роберта Гайнлайна це саме те, чого не вистачає сучасній фантастиці, де найголовнішою рисою твору є наявність «фантастичних ознак» польотів в космос, винаходів з майбутнього, читанян думок чи драконів. Натомість якщо б героїв Роберта Гайнлайна перенести в інший часовий період, забрати в них всі «технології майбутнього» як цукерки в дітей і змусити жити в світі, де діють справжні, а не фантастичні закони, то все рівно книга залишиться цікавою і корисною для читача. А якщо це ж зробити з сучасними письменниками – лишиться хіба порожня палітурка, чи може зрідка, кілька сухих діалогів. Так, «Двері в літо» книга дещо наївна, але вона позитивно-наївна, від того як герою «випадково щастить» хочеться посміхатися, а не злитися. А від стосунків героя з його другом-котом віє такою ніжністю і відданістю, що і між закоханими не часто таку зустрінеш. Тому книга однозначно заслуговує того, аби бути прочитаною, а та, хто мені її порадила, однозначно заслуговує мого безмежного «дякую»!