В будь-якій книзі написане автором це тільки половина смислів. Іншу половину в книгу приносить читач, що її бере до рук. Тож певною мірою неможливо Прочитати (саме так з великої літери) книгу не пройшовши хоч частково шлях, що його пройшов автор. Текст може бути написаний дуже майстерно, читатися легко, наче литися із дзбанка, але стікаючи літерами додолу, минатиме серце читача, лишить його сухим, ніяк його не зачепить. А буває інакше, що книга відверто погана і нецікава, що метафори недоречні і сюжет невловимий, але читаючи її ніби переносишся всередину тексту, відчуваєш кожен поворот сюжету усім тілом, зливаєшся з твором так, що вже й не знаєш де твоє власне життя, а де література.
Я сподіваюся якомога більше читачів не зрозуміють "Світлий шлях" Станіслава Асєєва, так, як не зрозумів її я. Більше того, я хочу вірити що в світі буде все менше таких книг. Не тому, що вона якась погана чи непотрібна, а тому, що я не хочу, аби хтось проходив те, що проходив автор цього тексту. Те, що довелося пережити Станіславу в сумнозвісній донецькій Ізоляції не вкладається в голові. Настільки важко це осягнути, що під час читання постійно хочеться "втратити фокус", коли очі ніби бігають по рядкам тексту, а мозок не пропускає прочитані сенси у свідомість. Я не зміг до кінця осягнути "Світлий шлях" і навряд чи багато хто зможе. Бо це не книга для читання, хоча її потрібно прочитати як можна більшій кількості людей. "Світлий шлях" це спроба перетворити авторський досвід в текст, це єдиний дієвий спосіб "не збожеволіти від світу" як колись казав Дністровий. І в Станіслава Асєєва вийшло написати текст-сповідь, текст-звіт, тексту самоаналіз. Ця книга була написана насправді для одного єдиного читача, для Станіслава Асєєва, це діалог з собою, спроба пояснити собі всі ті місяці полону, катувань і принижень. Я читав текст, намагався вловити не сказане, написане між рядками, але мене постійно не полишала одна думка - ця книга це спроба провернути назад фарш в м'ясорубці, спроба постфактум розібратися що і де лежало, до того, як якісь нелюди взяли і розбили все до чого дотягнулися в голові людини.
"Світлий шлях" це про спробу впорядкувати, про спробу самопсихоаналізу через літературу. Якоюсь мірою це душевний ексгібіціонізм в найбільш сильному його прояві, бо автор тут постає перед читачем не просто душевно оголеним, а наче з м'ясом вивернутим назовні. А ми, читачі, стоїмо навколо і дивимося на те, як автор кровоточить.
Я думаю ніхто не має ніякого морального права оцінювати цю книгу. І дуже сподіваюся ніхто і ніколи це право не отримає бо для цього треба було б пройти те, що пройшов Станіслав. Я можу лише подіватися,що йому полегшало після написання цієї книги, що він зміг поділитися тим, що не давало йому покою, зміг виштовхнути з себе зайвий, болючий досвід. Бо цю книгу треба було написати заради одного єдиного останнього в ній символу - крапки.
Немає коментарів:
Дописати коментар