Брати Капранови - «Паперові солдати»

Почав читання: 12.02.2021 - Закінчив читання: 13.02.2021

Минувшина часто сприймається новими поколіннями через певні артефакти минулого. Так колись маленький я потрапив в школу, де викладала моя мама і побачив в коридорі, на стіні репродукцію картини Миколи Смокиша "Бій Максима Кривоноса і Яремою Вишнивецьким". Я довго стояв і розглядав її і з того часу розглядаю все 17-те століття через призму цієї картини. Або інший епізод, ми з батьками переселилися в старий, ще дореволюціійної побудови будинок, де колись була гімназія, потім вечірня школа, а потім агітаційний пункт. І на горищі серед пилу і затхлості я знайшов стратегічні запаси червоних транспарантів, агітаційних кінострічок на велетенських бобінах і чомусь протигазів. З того часу уся більшовицька навала для мене - це запилений червоний прапор такий самий зайвий і недоречний як на тому старому горищі.
Але набагато частіше такими артефактами стають книги. Це найпростіший спосіб в своїй голові зв'язати розрізнені історичні події в міцне намисто розуміння. Це єдина можливість проникнути в минули, уявити собі його, а значить хоча б частково зрозуміти. Звісно, завданням освіченої людини буде читати не художню історичну літературу, а наукову, розуміти не лише події, а і причини і наслідки цих подій. Проте перед знанням завжди попереду йде зацікавлення, а от з цим часто буває проблема. Бо як можна зацікавитися тим, що за відомим висловом неможливо читати без брому. Тому я вважаю, що книги типу "Паперових солдатів" братів Капранових дуже потрібні. Так, зараз прийнято критикувати братів за недостатній історизм їхніх розповідей, за якесь не таке ставлення до жінок, за специфічне бачення всесвіту чи за те, що колись вони жили в проклятій богом і людьми москві.
Проте це уже справа кожного, я ж лише хочу розказати про книгу "Паперові солдати". На мою думку це книга чимось споріднена з лаком для волосся. Не дивуйтеся, і те і те надає об'єму, просто історія написана братами Капрановими додає об'єму історії. Ми можемо прочитати про боротьбу УПА в шкільних підручниках коротко і ємнісно, цього буде достатньо аби скласти своє бачення тих подій. Можемо почитати кілька коротких статей і дізнатися про Ніла Хасевича, можемо подивитися його гравюри, оцінити рівень його таланту, можемо подивуватися в яких важких умовах йому довелося працювати. Але це не дозволить зрозуміти нам, що за людина був Хасевич це можна собі тільки уявити. Як він говорив, про що думав, був лагідним чи злим, товариським чи не дуже, це все можна лише надумати. Капранови зробили свою версію тих подій і свою версію Ніла "Бей-Зота" Хасевича а заразом і двох його охоронців, які загинули разом з Хасевичем. І саме завдяки таким книгам ці люди постають в нашій уяві живими і фактурними. Треба писати більше історичних книг, треба готувати більше наукових монографій про ті події, але одночасно з цим потрібно створювати більше і таких історій, як "Паперові солдати". Бо як казали самі автори в своїй книзі: "щоб постали солдати, що будуть воювати за цю землю, треба їх спочатку намалювати", а я думаю, що потім про них ще й треба написати.