Коли я взяв в руки "Маркетер" Олега Сенцова, я був дуже упереджений щодо цієї книги. Мої міркування були досить простими і логічними. Сенцов не письменник, навряд чи він може написати щось аж таке цікаве, для вибагливих читачів, до когорти яких я себе зараховую. Він людина випадкова, що волею нещасливого випадку (з свого боку) і за допомогою злого умислу (з боку навіки проклятого ФСБ) раптово стала відомою. Скажу чесно, до часу його арешту, я не чув нічого про Сенцова, не бачив жодного його фільму. Потім, доки він сидів в російських тюрмах, він був радше символом того беззаконня, що росіяни творили на теренах анексованого ними Криму. Сенцов-митець був не цікавий мені тоді, бо його заступив Сенцов-в'язень сумління. Проте зараз ситуація змінилася, кримського режисера випустили з російських застінків. Я дивився його пресконференцію і у мене з'явилося бажання почитати щось з його книг чи подивитися якийсь фільм, аби зрозуміти, що ж це власне за людина. Хорошого я не чекав. Його незрозумілі зв'язки з лівими (sic!) активістами не давали нагоди сподіватися на якусь адекватність, роки проведені в російських тюрмах теж відбилися на свідомості і я не знав як це позначиться на книгах, що їх Сенцов буде писати. Найбільше я боявся побачити в книзі "Маркетер" щось актиукраїнське, боявся і … чекав що це станеться. Але я помилився. Я таки справді був упереджений щодо цієї книги. "Маркетер" Олега Сенцова це просто маленькі замальовки з життя в Криму на зламі 90-х і 2000-х. Автор описує те, що сам пережив, що бачив доки ріс, навчався, розвивався. Персонажів цієї книги я теж зустрічав, під іншими іменами, з іншими обличчями, але я теж знав їх, вони були і в моєму житті. І маю сказати, що тут Сенцову вдалося дуже точно передати нутрощі цих персонажів. Він володіє тим важливим для письменника і режисера вмінням дивитися в глибину душі, бачити ті справжні мотиви, які керують людиною.
Персонажі Сенцова типові, такі знайомі були в житті кожного. Університетські одногрупники, які, вириваючись від батьківської опіки, починають розкидатися життям направо і наліво. Недомузиканти, що відчувши рок-н-рольний дух на виступі в старому, радянському будинку культури, вибльовують його на кожному кроці. Цей дух витікає у них з вух і носа, булькає в їх горлянках і розноситься навколо разом з запахом дешевого плодово-ягідного вина і цигарок. А потім вони міняють його на стрьомну дружину з рідким волоссям, з якою познайомилися на тому ж таки найкращому своєму концерті. Такі і на смертному одрі будуть згадувати про пік своєї музичної кар'єри, про дві сотні обриганів що слемляться в темряві старого і трухлявого будинку культури. А ще доморощені бізнесмени, що намагаються "піднятися" на всьому чому тільки можна, від продажу якогось мотлоху, до продажу мрій, а насправді звичайного наїбалова у вигляді чергової фінансової піраміди. Скільки зустрічалося їх і мені, тих хто намагалися "заробити" на всьому, навіть продаючи реферати своїм одногрупникам.
Всіх цих людей, що їх зустрічав на своєму шляху кримчанин Сенцов міг зустріти кожен з нас, наддніпрянець чи галичанин, бо вони були скрізь і вони є скрізь. Я переживав, аби не помітити в творі Сенцова чогось неприємного для себе, а знайшов відображення того часу в якому ріс. Знайшов образи тих людей яких знав колись, але про яких уже встиг забути. А тепер мені про них нагадали.
Немає коментарів:
Дописати коментар