Почав читання: 17.10.2019 Закінчив читання: 29.10.2019
Буває таке автор пише якийсь максимально обтічний і незрозумілий текст, але при цьому він, як письменник, є настільки впливовим і значним, що критики не можуть прямо сказати, що написане - відверто посередній текст. Тоді з'являються оці сентенції про "це найбільш філософський твір автора…" Але добре що у вас є я, людина яка завжди каже все як є, з відвертістю 5-річного малюка, що напудив в штани посеред вулиці і голосно каже про це мамі. Так от. "Град приречений" Аркадія і Бориса Стругацьких - це посередня книжка. Не погана, ні! Є в ній ця таємнича атмосфера приреченості, яка додає балів тексту, є алюзії на "комуністичний експеримент" є натяки і напівтони, в яких користувачі можуть шукати якісь свої тексти. Але одночасно з цим в книги не відчувається якоїсь цілісності. Уривчастість розділів в якийсь момент починає напружувати, бо головний герой - Андрій Воронін, про трансформацію якого розказують автори, ніби перестрибує в своєму розвитку від розділу до розділу. То він збирає сміття і щиро вірить в комунізм (тобто в Експеримент") а то він уже керівник газети і легко приймає популістичну владу свого знайомого який раптом стає президентом. А як з одного стану він перейшов в інший лишається тільки здогадуватися. Окремої уваги в цій книзі заслуговують стереотипи. Єврей Ізя - який хитрий і всезнаючий, вічно викручується з всіх негараздів, німець Фріц який намагається побудувати диктатуру, китаєць Ван який тихий і непоказний, майже непомітний. А ще росіянин "дядя Юра" росіянин який бухає і п'є чай з самоварів і нарешті сам герой Андрій Воронін - борець за справедливість, певно росіянин, яке який раптом в одній з глав починає співати українських пісень… Все це такі стереотипні, карикатурні персонажі, що інколи читати ставало відверто гидко. Ви можете сказати що я зараз занадто придираюся до авторів, що вони не мали на увазі нічого такого, не хотіли нікого образити і не ставили собі на меті в персонажі відобразити всі національні пороки того чи іншого народу. Проте якщо ми кажемо про письменників рівня Стругацьких, то хотілося б бачити більш продуманих героїв, а не набори стереотипів на двох ногах.
Багато х тих, хто хвалить цей твір, каже що автори спробували описати світ в якому над суспільством проводять певний великий Експеримент і що це ні до чого хорошого не призводить. Вони кажуть, що це була алюзія на комуністичний експеримент, на спробу побудови нового суспільства більшовиками. Так, можливо ця тема була цікава в 1975-му коли роман був написаний. Можливо тоді, аналіз причин комуністичних невдач був чимось цікавим і новаторським. Але не тепер. Зараз, в 2019-му році актуальності цієї книги я більше не бачу, а фантастика мусить лишатися актуальною довгий час, на це вона і фантастика, тому ж ми її і читаємо.
Я вважаю, що "Град приречений" найбільш невдалий твір Стругацьких з тих, що мені доводилося читати. Текст закінчується тим, що головний герой намагається дістатися до "краю світу" чи точніше "кінця Міста" і після цього прокидається в своїй квартирі, не розуміючи чи існувало це Місто насправді. З моїм читанням цієї книги відбулося все точно так само. Я дочитав її, прокинувся і не знаю навіщо ж я її читав. Хочеться думати що не читав, насправді, а витратив цей час якось корисніше.
Немає коментарів:
Дописати коментар