Я не дуже люблю мелодраматичні історії, в яких автори ніби намагаються підлаштувати все в своїй книзі саме так, щоб вичавити з тебе, старого, досвідченого мізантропа, хоч якусь емоцію. В такі моменти я відчуваю себе лимоном, що вже занадто довго лежить розрізаний навпіл в холодильнику, він вже давно засох, а ощадлива хазяйка намагається вичавити з нього ще кілька краплин соку. Тільки цього разу на місці хазяйновитої жіночки - двоє авторів Дмитро і Віталій Капранови, які написали книгу "Забудь-річка". Книга ця справді хороша, нескладна, але захоплива, розповідь грішить історичними неточностями в деяких моментах, але це нівелюється вмілою побудовою сюжету. Читаєш главу за главою, розумієш, що тебе емоційно шантажують, розхитують свідомість поворотами сюжету, розводять, наче якусь плаксиву любительку серіалів, що припадає до телевізора в екстазі щоразу як починається нова серія. Але нічого не можеш з собою зробити, бо ж книга і справді хороша і цікава, пірнаєш в неї з головою. Справді дивуюся, чому з цієї історії ще досі не зробили багатосерійний фільм. Адже, я більше ніж впевнений, що він мав би великий комерційний успіх.
Загалом сюжет роману досить простий. Долі трьох знайомих, що зустрічаються в Галичині на початку 40-х, переплітаються дивним чином, син вояка УНР опиняється в червоній армії, східняк-комуніст потрапляє в дивізію "Галичина", а звичайний український селянин, що був мобілізований в 39-му до польського війська іде в ліс і приєднується до УПА. І що цікаво, усі вони беруть одне і те ж ім'я і прізвище. Саме ця плутанина не дозволяє їхнім нащадкам розібратися з долею цих трьох чоловіків. Попри простоту сюжету, він гарно лягає в головну канву всього роману: українці, по який бік кордону вони б не жили, в яких арміях не воювали б, завжди мають пам'ятати якого вони роду-племені і завжди триматися купи. Як казали самі автори цієї книги, їм хотілося написати такий роман, який примирив би їхніх дідів, один з яких воював в лавах ЧА а інший був в УПА. Вибране історичне тло ідеально підходить для такої задачі, яку поставили перед собою брати Капранови. Проте не потрібно забувати, що все таки це вигадка, історія в якій історичність події має меншу вагу ніж драматичність. В деяких моментах я ловив себе на думці, що знаю, який сюжетний поворот зараз почнеться і завжди вгадував. Все було очевидно, бо "за законами жанру" іншого варіанту розвитку подій просто не могло існувати.
"Забудь-річка" чимось нагадала мені книжки Люко Дашвар, в них схожа стилістика, схожа побудова сюжету і майже ідентичне підведення читача до пікового моменту в книзі. Я б не назвав цей роман "високою літературою", проте ця книга точно заслуговує на те, щоб бути прочитаною. Література такого штибу навряд чи сподобається досвідченим читачам, які багато знають про історію України в Другій Світовій Війні. Проте ця книга гарний трамплін для того, щоб зацікавитися темою, тому добре подібні історії з'являються
Немає коментарів:
Дописати коментар