Якщо птаха тримати в неволі, Якщо птаху підрізати крила
І якщо відрубать йому лапи,
А до того ще й вищипать пір'я
І напхать йому в задницю яблук,
І усе це в духовці спекти, —
То це буде засмажена качка,
Це окраса святкового столу.
― Юрко Позаяк, Шедеври. Вибране
Почати свій відгук на цикл Айзека Азімова "Фундація" я хотів би з саме цієї цитати і з зізнання. Я прочитав не всі книги циклу. Спочатку ідея була такою: прочитати усі сім книг циклу в порядку, в якому автор їх писав. Спочатку три основні книги, далі дві книги, що їх Азімов написав для продовження циклу, коли вже був відомим письменником і закінчити двома книгами які розповідали про події перед трьома основними частинами. Дві останні книги написані були під великим тиском, коли і видавці і читачі вимагали продовження історії. І саме їх не варто було писати. Великою помилкою цього, безперечно, великого письменника, було піддаватися на вмовляння і продовжувати історію. Дві останні (за хронологією написання) книги настільки погані, що я кинув читати їх. Прямо фізично відчуваю як автор намагається розтягнути історію, описуючи на кілька десятків сторінок абсолютно нудну другорядну сцену. Чтиво починає нагадувати третьосортну мелодраму, в якій якщо пропустиш кілька десятків серій то в принципі нічого і не втратиш. Я навіть провів експеримент і прогортав кілька розділів, з впевненістю скажу ситуація не змінилася - та ж сама муть. І це дуже сильно псує враження від всього циклу, Азімов починає нагадувати смажену качку з яблуками, про яку йдеться в епіграфі. Сумно, що така велика людина дозволила так з собою вчинити.
Але при цьому сам цикл "Фундація" (без двох останніх книг) справді дуже цікавий. Я вже давно помітив, що хороша, якісна фантастика багато в чому знаходиться на фронтирі філософської думки. За всіма цими Галактичними Імперіями, стрибками в гіперпросторі, бластерами і космічними кораблями криється дещо глибше - спроба створити філософсько-моральні принципи людини майбутнього. Що буде важливо для людства за 100 років? А за 1000? Як ми змінимося коли будемо заселяти не один світ, а мільйони різних світів. І це справді захоплює, саме це, а не космічний антураж чи бластерні стрілялки. І тут талант Азімова розкривається на повну, адже окрім фантастики він ще і написав дуже багато науково-популярних книг по історії різних народів.
Я взагалі сприймаю його фантастичні книги - як продовження книг по давній історії чи історії США. Цикл "Фундація" це така собі історія навпаки, спроба спрогнозувати події які ще не відбулися. Але чекайте…. Саме це і є суттю книг циклу, в яких весь сюжет будується навколо математика Гері Селдона, який створив нову науку психоісторію, яка передбачає майбутні події на основі математичного аналізу і статистичних даних. І в цьому найбільша родзинка всього циклу "Фундація". Це фантастика без фантастики, вигадка, яка цілком може бути правдою.
Друга важлива концепція, що її можна, як на мене, назвати філософською, в "Фундації" це вибір майбутнього людства. Так чи інакше багато письменників пробували описати це майбутнє, але всі вони крутилися навколо одного і того ж. Людство колонізує інші планети, але стиль управління цими планетами не зміниться. Війна і торгівля - два рушії нашої активності так і залишаться основними. Коли ми стикаємося з невідомим, чужим, то так чи інакше але вибираємо або торгувати або воювати. Власне про ці дві справи уся наша історія. Але чи будуть вони такими і в інших світах? Чи зможемо ми вирости, вийти за ці рамки боротьби з собі подібними? Ось основне питання яке підтекстом простежується у всіх творах циклу. Азімов відповів на нього, хоча особисто я з ним і не згоден. Хочете знати яке майбутнє вибрав Айзек Азімов? Читайте цикл "Фундація"
Немає коментарів:
Дописати коментар