четвер, 6 липня 2017 р.

Петер Енґлунд - "Захват і біль битви: Перша світова в 211 епізодах"

Почав читання: 31.05.2017 р. - Закінчив читання: 05.07.2017р. 

Не було, напевно, більш важливого і цікавого періоду в світовій історії, аніж часи Першої Світової Війни. Коли мільйони молодих чоловіків, пафосно і майже добровільно йдуть під кулеметні черги, щоб в муках померти заради нового ладу, нового світу і майбутнього, то це не може не залишити свій відбиток на тих хто залишився жити.
Мене найбільше приваблювало в цьому періоді саме його романтична складова. Добровільна пожертва, покора подіям які не можеш відвернути і все ж намагання щось таки змінити. І все це під красиві марші, з начищеними до блиску ґудзиками і головами, повними ідеалістичних уявлень. Проте я, особисто для себе, трохи розширюю цей діапазон "великої війни" і об'єдную під цим поняттям період 1905-1922рр. Я безрозривно сприймаю події Революції 1905-го року, Першої Світової, Перших визвольних змагань 1917-1921 років. Для мене все це "Революція" в першу чергу в сенсі революція думок, зміна способу мислення, зміна самоідентифікації людей того часу. Тому я так люблю читати будь-які книги про вищезгадані події, маю справжній фетиш до артефактів тієї епохи і намагаюся не пропускати нічого вартісного з літературно-кінематографічного жанру. Тому не прочитати книгу Петера Енґлунда я просто не міг. Що мене найбільше вразило і найбільше сподобалося - так це спосіб побудови книги - вона складена з розповідей різних людей учасників тих подій - солдатів, медсестер і лікарів, цивільних осіб. Автор не займає якусь позицію, не підтримує якусь сторону конфлікту, не виправдовує нічого і не приховує фактів, він просто через щоденники і записи реальних людей розповідає історію. Не викладає фактаж, ні. Не моралізаторствує. Він просто розповідає. Можна прочитати історію французького піхотинця, австрійського єгеря, британського кавалериста чи російського гусара, можна дізнатися про британську піддану, яка працювала в госпіталі в росії і піддану російського царя, польку, яка виїхала в Америку подалі від війни. Але найбільше мене розчулила історія маленької німецької дівчинки Ельфіди Кур. Я вже читав її щоденники колись давно, але все рівно мені дуже цікаво було дивитися на прикладі цієї дівчинки як міняється ставлення до війни і ставлення до себе, позиціонування себе в світі. Я думаю Петер Енґлунд зробив просто неймовірну річ, він зміг перенести війну в площину емоцій і переживань учасників, але при цьому не займаючи якусь сторону конфлікту. Я часто читаю військову прозу і як читач не раз відчував співпереживання з автором. Вчора це був німець, а сьогодні англієць, але так чи інакше я ставив себе на їхнє місце і приміряв хай таким історично віддаленим способом, їхню форму і їхні думки на себе. А це не може не лишати відбитку. Автору ж вдалося абстрагуватися від цього, можливо він досягнув цього фрагментарністю історій, адже прочитавши короткий шматочок про бій на Соммі, ти одразу ж переносишся в далеку Османську імперію і вже маршируєш в колоні під червоним прапором з зіркою і і півмісяцем, поруч дороги валяються гори вбитих вірменів, а вдалині горять їх будинки. А ще за секунду, ти вже драєш до блиску палубу на німецькому дредноуті і косо поглядаєш на своїх вгодованих офіцерів і блискучих черевиках. І кожна з цих історій звернена в сторону людини, в центрі розповіді завжди стоїть те, що відчуває герой, а те що він робить є вторинним. Думає саме це додає книзі відчуття духу тієї епохи, відчуваєш що дивишся на світ їхніми очима, ніби і не розділяє вас сто років і тисячу змін свідомості.

Немає коментарів:

Дописати коментар