Почав читання: 05.07.2017 Закінчив читання: 22.07.2017
Можливо єдине, що не вистачає сучасній українській літературі це хороша уява і фантазія авторів. Бо більшість з прочитаного, це своєрідна рефлексія автора на отриманий, часто травмуючий досвід. Дуже часто українські автори не можуть вийти за рамки своїх власних переживань і просто по колу описують те, що бачать навколо себе. Можливо саме цим пояснюється факт дуже малої кількості якісної фантастики серед української літератури. Для фантастики треба мати гарну уяву, треба вміти вигадувати те, що ти ніколи не бачив, при цьому лишаючи вигаданий світ прив'язаним до законів логіки.
Саме тому коли я нарешті дійшов до прочитання "Бота" Макса Кідрука, я зрозумів, що саме такої літератури нам усім і не вистачало. Ні, ця книга не фантастична в класичному розумінні цього слова. Там немає космічних подорожей чи вогнедихаючих драконів. Але якщо у вас слово "фантастика" асоціюється саме з цим, то тоді у мене для вас погані новини - ви застрягли в минулому. Роман Кідрука вигадка - але ця вигадка знаходиться на межі з дійсністю, усі події описані в романі цілком могли б відбутися насправді, описані там технології реально існують і все, що зробив автор - це лише зв'язав їх усі разом. Що мені сподобалося в романі "Бот", так це те, що технічна складова була дуже детально пропрацьована. Відчувалося, що автор хоча б на загальному рівні розібрався в основних питаннях молекулярної біології, проектування нанороботів, програмуванні і ще купі всього. Таке серйозне ставлення автора до своєї книги підкупає. Стає зрозуміло, що це не просто написаний задньою лівою ногою текст, аби по-швидкому зрубати трохи грошенят. Здається автор серйозно підійшов до питання, хотів сказати цим текстом щось, що було важливим для нього. І коли усвідомлюєш цей факт, починаєш трошки серйозніше дивитися на книгу, сприймаючи її уже не як просто вигадку написану для розваги. Оце "наростання рівня серйозності" я відчув протягом всього читання і кульмінації було досягнуто в епілозі, коли автор просто відкритим текстом пояснив про що НАСПРАВДІ ця книга. А вона не про ботів, не про чергову спробу всесильних військових створити супер-зброю. Вона про відповідальність, про те, що вчений, дослідник повинен дотримуватися певних принципів в своїй роботі. Час "вільного пошуку" в науці, коли кожен досліджує все що хоче не зважаючи ні на що, повинен закінчитися, морально-етичні питання повинні враховуватися при виборі способу досліджень.
В цьому плані роман Макса Кідрука це важлива і потрібна книга. Це можливо, такий собі нащадок великого Герберта Веллса з його "Островом доктора Моро" просто описане в сучасній, ближчій для нас інтерпретації. Думаю саме таких книг, мало би писатися більше в Україні, саме таких книг ми усі потребуємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар