Прогнозування будь-чого страшенно невдячна справа. Навіть коли ти виявляєшся правим, все рівно знайдеться хтось, хто кине в тебе камінь, звинувативши в тому, що твої прогнози справдилися. Але намагання заглянути в завтра і відрізняє нас від тварин, жити в незнанні майбутнього для нас нестерпно. Джорж Фрідман, пишучи свою книгу напевно розумів наскільки небезпечною справою він займається, думаю перед очима в нього мав би стояти приклад Френсіса Фукуями, з його прогнозом «кінця історі» і ті жартики, якими зараз підколюють нещасного Фукуяму. Але тут головне не забувати основний меседж. В книгах накшталт "Наступні 100 років. Прогноз подій 21ст." головне не точність прогнозів, а окреслення загального дискурсу, в якому буде розвиватися світ. І тут і Фукуяма в своїй роботі і Фрідман мають певну рацію.
Проте найбільше мене в книзі Джорджа Фрідмана вразило не це. Все ж мій світогляд дуже україноцентричиний і мене цікавили прогнози американського аналітика саме щодо України. І коли я читаю щось на зразок:
«Украина, которая тянется к остальной Европе, не может ни конкурировать с Европой, ни участвовать в ее жизни. Естественные экономические отношения связывают Украину с Россией. Украина зависит от поставок энергоресурсов из России и в конечном счете склонна к тому, чтобы смириться с военным господством России»Тоді починаєш розуміти один дуже важливий факт – скільки ж ми все таки встигли зробити за ці три роки війни! Ми розірвали економічні зв’язки з росією, ми більше не залежимо від їхніх енергоресурсів. Саме ці два стовпа постійно тримали нас в орбіті росії, але залишилася ще одна опора, яку потрібно зручнувати – корупційний менталітет.
Фрідман в своїх прозногах не бере нас в розрахунок. Навіть більше він говорить про нас, не як про державу, а як про територію. Здавалося б мене, як українця це мало б ображати, але ні, я навпаки радію читаючи наступні рядки:
«Новое поглощение Беларуси и Украины российской сферой влияния станет фактом в следующие 5 лет. Когда это произойдет, Россия вернется к границам с Европой, примерно соответствующим тем, которые существовали в период между двумя мировыми войнами»Книга Фрідмана вийшла в 2009-му році і він очікував що до 2014-го України вже не існуватиме на карті світу, як самостійної держави. Ось причина моєї радості, пан Джордж не дооцінив нас, так само як недооцінив нас постійно п’яний «російський Ваня» Але от ми тут, їбашимося на східному кордоні. А значить стратегічно ми вже перемогли, залишилося тільки дочекатися підпису під капітуляціює росії. Автор стверджує, що:
«К 2010 г. Российская армия определенно окажется самой боеспособной армией в регионе. К 2015–2020 гг. российская военная мощь станет вызовом для любой державы, пытающейся проецировать силу в рассматриваемый регион. Даже для США.»А я стверджую, що в 2017-му році росія буде сцятися почати повномасштабну війну навіть з Україною. Але є і ще більш приємні прогнози для нас:
«Внутренние проблемы, особенно на юге, будут отвлекать внимание России от Запада. В конце концов страна развалится и без войны (как уже разваливалась в 1917 г., и это произошло снова — в 1991 г.), а вскоре после 2020 г. рухнет военная мощь России […] Развал России в 20-х годах XXI в. вызовет хаос во всей Евразии. По мере ослабления хватки Москвы начнет раскалываться Российская Федерация. Регионы станут отделяться.»І тут я прямо чекаю, не дочекаюся, коли ж нарешті справдяться прогнози Джорджа Фрідмана і росія нарешті розвалиться. Цікавим також видається і інший факт, прогнозуючи зникнення України автор одночасно каже, що дуже сильно підійметься Польща, яка стане головною в блоці східноєвропейських країн. Але не зважаючи на помилку Фрідмана, щодо України, думаю тенденцію він вловив дуже точно і на терені Східної Європи мусить виникнути сильний військово-політичний блок. Питання тільки в тому хто його очолить. Прогноз Фрідмана щодо Польщі засновувався на міці її економіки і факті того, що Річ Посполита в певний історичний період вже була центральною державою східноєвропейського блоку. Але економіка України потенційно потужніша за економіку Польщі, а Київська Русь також мала великий вплив в деякі періоди історії. Тому я хочу дещо уточнити прогноз Джорджа Фрідмана:
«Після програної війни, яку росія вела з Україною в 2014-2018рр. російська федерація остаточно розвалилася на дрібні регіональні утворення. Україна, відновивши і реформувавши свій військовий потенціал стала центральною країною Східної Європи, з потужною економікою і стабільною політичною системою. Україна влила в себе давні етнічні землі Кубані, Білгородщини і Воронежу, а за ними утворила буферну зону дружніх до себе держав: Тамбовської Народної Республіки, Рязансько-Калузької Народно-Демократичної Республіки, Казанського каганату, Астраханського емірату де владу зайняли про-українські політичні діячі. Економіка країн колишньої росії підірвана репараціями Україні за Крим і Донбас вже не могла конкурувати з українською. За кілька років Україна утворила військово-політичний блок з Литвою і Білоруссю, Польща спочатку пробувала конкурувати з новим союзом, але після економічної кризи 2039 року була змушена заради виживання вступити в Балто-Чорномоський Союз, визнавши панівну роль України в цьому об’єднанні»
Немає коментарів:
Дописати коментар