Почав читання: 31.08.2021 - Закінчив читання: 01.09.2021 
В національному міфі завжди існує одне важливе поняття, навколо якого часто цей міф і будується. Це поняття "раю" ідеального місця\часу коли нація живе в ідеальних умовах. Інколи цей рай відчувається як втрачений і тоді національна ідея вибудовується на потребі його відшукати, інколи він окупований і тоді потрібно його відвоювати. Але завжди є концепція до якої прагне народ, в якій хоче жити. До прикладу в американців (принаймні для певних поколінь) це "white fence house" місце де ти сам собі господар, де ти вішаєш табличку "private" і здійснюєш свою власну american dream. Для угорців це "nagy-magyarország" - втрачена після Тріанонської угори "велика Угорщина" яку обов'язково треба повернути. А що ж для українців? Яка у нас ідея "раю"? Щоб дізнатися про це варто почитати спогади про Немолів рідне село Степана Смаль-Стоцького. Це настільки ідеалістична історія про маленького хлопчика, про його типову традиційну родину, про виховання і любов, що читаючи, подумки намагаєшся наче проникнути глибше в цей текст і собі опинитися в цьому місці, на цій "землі обітованній", в цьому раю.
Сам автор спогадів людина відома, літературознавець, професор університету, голова бойової управи УСС, а ще виходець з звичайної селянської родини, який зміг усього досягнути не завдяки походженню, а через наполегливість і власну працю. Власне в цьому і полягає український міф втраченого раю. Рай-дитячого життя в теплому і затишному домі, де добре і приємно, де смачне свіже молоко, гарячий хліб, щойно з печі, господарство і робота біля нього. Туга за цим втраченим раєм, коли ти змушений йти в великий і жорстокий зовнішній світ і виживати в цьому, завжди буде переслідувати українця.
Звісно, спогади Смаль-Стоцького багато в чому ідеалізовані. Він описує щасливе дитинство, з погляду маленького хлопчика, але в час, коли були написані спогади він уже був дорослим чоловіком. Погане і важке встигло забутися, хороше і приємне стало ще більшим і заполонило всі закутки пам'яті. А тим більше, що між дитинством автора і часом коли він записував спогади пролягла велика чорна пляма - Перша Світова Війна і усі жахи з нею пов'язані. Хочеться того чи ні, все, що було до цих великих страждань, буде сприйматися як період тотального щастя і любові. Можливо саме тому спогади про дитинство виглядають такими радісними і щирими.
Мені було цікаво читати цю книгу, ще й тому, що я постійно порівнював описи автора з своїми знаннями про села Правобережної України того ж періоду. Звісно по цю сторону Збруча життя видавалося не таким радісним, як пише Смаль-Стоцький. Відчутно що при всіх негараздах, все ж підавстрійська частина Україна жила краще і вільніше. Хоча навіть крізь призму дитячого сприйняття, відчувається брак грошей, постійна потреба важко працювати і певна соціальна дистанція між українцями і іншими народами. Автор неодноразово підкреслює, що був першим з свого села, кому вдалося отримати освіту поза межами церковно-приходської школи.
Але все ж це не міняє загально-позитивного сприйняття його споминів. Я читав ці рядки і хотів хоч на короткий час опинитися в тому часі, подивитися власними очима на тих людей і їхнє життя. Це моя власна туга за втраченим раєм, за спокійним, розміреним життям. Якщо я не можу так жити, то я хоча б можу про це читати.
Немає коментарів:
Дописати коментар