Різні бувають книги, хороші і погані, цікаві і не дуже, корисні і шкідливі. Зазвичай оцінка книги залежить багато в чому від точки зору читача, від тої позиції де він знаходиться, як дивиться на книгу, який життєвий шлях пройшов до моменту коли зустрів цей текст.
Я більше ніж впевнений, якби мені потрапила в руки книга "Отамани Холодного Яру" років 20 тому - вона стала однією з моїх найулюбленіших книг.
Сергій Зінченко чудово змальовує світ 18-го сторіччя, розказує про козаків, про те як починалася Коліївщина, про отаманів і їхні дії. Сама книга читається легко і швидко, історія розгортається перед читачем наче стежка, йдеш-йдеш нею і роззираєшся навколо. Персонажі постають живими, яскрваими, в кожному відчувається характер і своя, неповторна індивідуальність...
І все це справді міг би сказати про книгу читач, що не дуже тямить в історії, який читає її не як "історичний роман", а скоріше в якості "художнього роману на історичному фоні". От читаєш книгу і раптом натикаєшся на пасаж про "поляків-шляхтичів і жидів-орендарів" проти яких борються козаки а потім цей текст повторюється в точно такому ж самому вигляді ще разів 150. І тоді хочеш того чи ні, але задумуєшся. А як же бути з українськими шляхтичами? Вони ж були, я чудово це знаю. І часто ставилися, до своїх таки підданих не краще ніж поляки. В ті часи спільність стану важила набагато більше, аніж спільність етнічна. Або постійні згадки про "боротьбу за спільну віру" якою козаки намагалися ніби вмовити російське військо їм допомогти проти поляків. Чи були такими наївними тодішні керівники повстання? Не думаю. Так, вони справді нав'язували контакти з російською стороною, старалися використати максимум можливостей для підтримки повстання. Але "не можуть же одновірці зрадити одновірців" з вуст героїв книги - звучить так по дитячому наївно, аж до фальшу. Розуміючи як все було насправді, прочитавши багато наукових статей і книг про Коліївщину, стає трохи сумно, що персонажі в книзі так шаблонно себе поводять. Та й взагалі, я втомився від цього карикатурного "якщо наші то хороші, якщо їхні то погані" ця дихотомія може бути притаманна хіба дуже примітивним творам. Звісно було б неправильно очікувати від художнього твору якоїсь історичної глибини, проте маючи в назві приставку "історичний" роман мав би трохи більше відповідати реаліям.
Ця книга, яка повторся, не є поганою, може наробити шкоди більше аніж користі. Бо в ній рефреном повторюються історичні міфи, які дуже легко і просто давлять на наші національні мозолі. Намагання зробити з козаків "добрих, чесних і безкомпромісних захистників православ'я" не дозволяє нам побачити, що вони насамперед були звичайними людьми, як і ми самі. Намагання перекласти відповідальність за всі наші колишні негаразди на "ляхів", "жидів-орендарів" чи "зрадників-москалів" дуже заважає будувати нормальну державу зараз. Тільки правда, тільки осмислення нашої історії, тільки правильні висновки, зможуть нам допомогти. А тому книгу "Отаман Холодного Яру" потрібно переписати.
Немає коментарів:
Дописати коментар