Я ніколи не любив історії про Джеймса Бонда, та і взагалі ніякі детективи чи шпигунські історії не любив. Вони видавалися мені дуже примітивними, нецікавими і такими, які б ніколи не сталися в реальному житті. Проте інколи реальність є неймовірнішою навіть за вигадку, такою, що в неї непросто повірити.
Книга "По червоному сліду" розповідає історію Богдана Сташинського, вбивці Льва Ребета і Степана Бандери. Власне про Сташинського я дізнався тоді, коли у Львові в міському транспорті розмістили мотиваційну рекламу, що закликала львів'ян сплачувати за проїзд, адже зрада Батьківщини починається з неоплаченого проїзду. Це був натяк на те, що Сташинського завербовало НКВД після того, як його спіймали за безквитковий проїзд. Мене зацікавила і сама фігура Богдана Сташинського. Чому він вирішив співпрацювати з КДБ? Чому погодився вбити Бандеру? Як склалося його подальше життя? Судячи з книги "По червоному сліду" це цікавило не одного мене. Історик Сергій Плохій теж вирішив розібратися з цим питанням і в результаті вийшла ось така книга. Я досі не можу зрозуміти чи можна назвати її художньою, адже вона читається так легко і просто, з таким захопленням поринаєш в події, що часом забуваєш, що то все відбувалося насправді. Починаєш думати, що персонажі ці вигадані, що ось в кінці книги автор зізнається що вигадав Совєцький Союз, придумав страшне КДБ з його кілерами, що всього цього не було насправді, що і Бандера і Ребет щасливо дожили свого віку. Але ні. Все це було, і вбивства і жорстокості і несправедливості.
Історія Сташинського ніби ілюструє все те зло, через яке довелося пройти попереднім поколінням українців. Простий хлопець з села біля Львова, порядна родина, що підтримує повстанців УПА, батьків поважають в селі, сестра має нареченого - командира місцевого загону повстанців. Богдан їде навчатися у Львів, батьки певно страшенно ним пишаються, адже він отримає освіту, шанс на краще життя. Здавалося б усе складається якнайкраще, але ось один безквитковий проїзд і його уже вербує офіцер НКВД. Чи міг він відмовитися? Міг, але прикрився бажанням врятувати себе і родину і погодився. Виказав нареченого сестри, якого вбили в засідці, виказав повстанський відділ, а потім коли не було куди подітися, бо односельці дізналися про його зраду, офіційно почав працювати на КНВД. Далі навчання, робота в Німеччині, вбивство Ребета, вбивство Бандери. За перше вбивство йому виписали премію і дали орден, квартиру, за друге, знову ж гроші, підвищення по службі і дозволили одружитися з німкенею. Вона ж і намовила Сташинського тікати закордон, геть від безпросвітної сірості радянського буття, від постійних підозр, прослушок і страху за своє життя.
Сташинський перейшов кордон між Східним і Західним Берліном за день до початку будівництва Берлінської Стіни. Як дивно, що цій людині так пощастило, ще б трохи і втеча стала б майже неможливою, а КДБ остаточно ковтнуло б його і перетравило. Проте втеча вдалася, а далі суд, співпраця з західними спецслужбами, вирок і кілька років німецької тюрми, після якої Сташинський безслідно зник на дуже довгий час. Лише в 90-х вдалося дізнатися, що він осів в ПАР де можливо живе і досі. Здавалося б доля вберегла його. За вбивства багатьох людей, за зраду, він отримав можливість спокійно доживати в багатстві і ситості. Але чи справді це так? Від нього відвернулася родина, його новонароджений син загинув, а Сташинський навіть не пішов на його похорон, вирішивши в ту ж ніч тікати на Захід. Після виходу з в'язниці йому довелося змінити не тільки ім'я, а і зовнішність. Десь в той час, або і до виходу з в'язниці він розлучився з жінкою, яка вмовила його тікати з Союзу, себто і особисте життя не склалося. А головне до кінця життя він мусив оглядатися, щодня дивитися чи не слідкує за ним інший агент НКВД, щоб помститися за все. Я думаю це і є справедливість. То може все таки варто було купити той квиток в громадському транспорті?
Немає коментарів:
Дописати коментар